Притчі 
«”Я більше його не кохаю”. Дуже здивувався, почувши від вас таку страшну фразу. Але якщо це правда, то невірність вашого чоловіка не така важка, як ваша: він радше проявив слабкість плоті, тоді як ви проявили б слабкість серця. Щодо вас уживаю умовний спосіб, бо не хочу вірити в те, що ви більше не любите свого чоловіка. Я схильний думати, що незабаром ви відкриєте для себе справжню любов. Чи радше ваше кохання до цього часу було справжнім, але ваше нове кохання набуде рідкісних якостей: безкорисливости та чистоти.
Бажав би, аби ви прийняли той факт, що ви хоча б на 5% винні в тому, що трапилося. Тоді ваше ставлення до чоловіка стало б набагато справедливішим. Чи намагалися ви щодня його завоювати? Чи вміли захистити його від нього самого? Чи ревнували ви, однак не егоїстичною ревністю, що є хворобою серця, а ревністю, повною любови, яка несе в собі бажання захистити створіння, яке любиш, захистити його від того, що всередині чи ззовні загрожує його любові?
Після нашої останньої зустрічі я себе також запитав, а чи не прискорили ви свого чоловіка бути таким, як це хотілося вам, подібно як садівник прискорює дозрівання рослини? Чи не змушували ви його бути таким ідеальним чоловіком-християнином, який був необхідний вам? Якщо так, то одного дня він відчув потребу звільнитися від того. Що в цьому дивного?
17 лютого 1961 р.»
* * *
«Нехай цей час розгублености не дозволить вам занедбати тих, які оточують і потребують вас.
Попри все, врятуйте разом з ними свою сутність, відновіть у собі спокій – цей плід прощення, безкорисливости, молитви, вірности Богові. Врятувати свою сутність – єдиний можливий спосіб врятувати себе. Не менш правильно було б сказати, що часом, у години бурі, врятувати свою сутність вам буде легше, рятуючи себе.
Не чиніть, як жінки, котрі по секрету розповідають усім подругам про свої сімейні проблеми. Так ви втратите душевну стійкість і не зумієте подолати спокусу аби почуття гіркоти та злоби, які відтоді лише знову з’являтимуться і ставатимуть сильнішими, не взяли гору.
20 квітня 1961 р.»
* * *
«Стережіться думки, яку я назвав би спортивною: “Війну за мого чоловіка оголошено. Одну битву я програла, це так, однак вона не була чесною. Але я сильніша, я поборю свою суперницю”.
Змиритися – теж не кращий вихід. Остерігайтеся демона, що на вас чатує. Він намагатиметься відволікти вас від страждань і чоловіка, осліпити, аби ви не побачили в ньому того, що могло б викликати ваше захоплення чи розчулення. Він спонукатиме вас із гірким задоволенням дошукуватися його хиб та помилок, помічати найменші плямки, колекціонувати претензії.
Заглиблення в духовний світ близьке до покірливости. Часто це є пошуком певної компенсації. Також це може бути бажання врятувати свою вражену гордість. Ми не проти мати право зневажати гріх і навіть грішника для того, щоб вивищити себе. З цієї причини виникає небажання повернути свого чоловіка, щоб залишитися терплячою та розумною у випробовуванні жінкою. З тієї ж причини притлумлюємо будь-які спроби чоловіка повернутися ще до того, як вони проявляться, не даємо зізнанню, відвертості, слову, зірватися з уст, що могло б відновити контакт. Одно слово, робимо все, аби не довелося покидати цей моральний комфорт, який лише нещодавно з таким зусиллям собі створили. Деякі жінки прикладають стільки ж зусиль, аби уникнути того, що могло б зробити їх в очах чоловіка милою, скільки колись шукали способів йому подобатися. Це кокетство навпаки.
Пригадую жахливі слова: “Вона втікала зі стежок, на яких могла мене зустріти, заглиблюючись у благочестя”.
Щоб уникнути всіх тих пасток, ви знайдете необхідну вам ласку у святому таїнстві подружжя. Саме до нього і слід звернутися. Тим хочу сказати, що необхідно звернутися до Христа, пригадуючи той день, коли через таїнство подружжя Він зобов’язався захищати вашу сім’ю. Ви черпатимете в цьому сили, аби здійснити перехід від кохання до любови щодо ближнього. Звісно, вона не суперечила вашому коханню, однак воно залишалося все ще надто людським. Настав час, аби кохання перетворилося на любов до ближнього, тобто на любов Христову, яка живе у вашому серці, і яку ви можете подарувати своєму чоловікові. Таке перетворення не відбувається безболісно. Однак саме в цьому криється одне зі значень драми, яку ви переживаєте.
16 червня 1961 р.»
* * *
«І найголовніше – не мстіть. Не опускайте залізну завісу. Якщо ви відмовите чоловікові бачити те найкраще, що є у вас, – вашу душу, – то перекриєте шляхи до відступу. Щоб любити вас, він мусить мати можливість вами любуватись. Оскільки ви читаєте l’Anneau d’Or («Золоту обручку»), пригадайте розповідь жінки, що опублікована в рубриці “Любов і страждання”. Ця жінка знову завоювала свого чоловіка, розкриваючи йому своє християнське життя, що відроджувалося в ній. Остерігайтеся думки, що ви маєте право забороняти своєму чоловікові те, що вас змушує до глибокого духовного життя. Я не вимагаю від вас сповідатися йому – нема потреби в нескромному новонаверненні. Але вважайте, бо своїм мовчанням ви можете у своєрідний спосіб вказати чоловікові на двері.
21 червня 1961 р.»
* * *
«Спробуйте побачити те найкраще, що в ньому є. Чоловіки, як і діти, врешті-решт, стають тими, якими ми їх вважаємо. Якщо ви попри все вперто збережете до нього свою повагу і довіру, то існує значна ймовірність того, що він стане гідним цієї поваги і довіри.
Повірте своєму чоловікові, якщо одного дня він вас запевнить, що все закінчено. Не кажіть: “Що може мені це довести?” Краще помилитися, виявивши чоловікові довіру, якої він не заслужив, аніж відмовити в довірі, якої він заслуговує.
Маю всі підстави сподіватися, що незабаром ваші проблеми будуть розв’язані, та все ж мені слід порадити вам взяти до уваги те, що криза продовжується. Наберіться терпіння. І якщо воно вам не знадобиться, подякуйте Богові.
12 вересня 1961 р.»
* * *
«Картаю себе, що досі не мав сміливости поговорити з вами про вашу “суперницю”, як ви її називаєте. Ви нападаєте на неї так, начебто вона в усьому винна. Та, можливо, ваш чоловік відповідальний за неї. Чи ви з тим погоджуєтеся?
Дозвольте мені бути наполегливими до кінця і нагадати вам слова Христа. Вони, як розжарене залізо, однак воно не лише обпікає, а й дезінфікує: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного…». Так, вам слід полюбити ту жінку. У цьому – суть прощення.
2 жовтня 1961 р.»
* * *
«Слухаючи вас, мені видалося, що ви реагуєте так, наче дужки в житті вас обох повинні легко і повністю закритися. Так, наче все, що трапилось і, без сумніву, завдало вам та йому стільки болю, слід забути. Однак ніщо не зникає безслідно. Не можна жити так, наче ніколи не було того, що трапилось. Зі всього, навіть із лихого, слід брати добре. Переконаний, що, переживши цю болісну кризу, ваш чоловік здобув нову зрілість. Звісно, крім слабкости, є й інші шляхи досягнення душевної зрілости. Однак і слабкість, коли перемогти її смиренням і сміливістю, створює нагоду стати зрілим.
Ось побачите – після бурі від подоланої кризи подружня любов і ваша любов до Бога стануть ще сильнішими.
1 лютого 1962 р.»
