Притчі 
Своїй інтуїції я звик довіряти. Вона мене зазвичай не підводила. Ні, небезпеки я не відчував, небезпеку я відчуваю спиною. Але тут відбувалося щось незвичайне. Зіпершись об стовп біля трамвайної зупинки, я дивився вздовж вулиці.
– Так і є, – подумав я, – незвичайне полягає в тому, що цією вулицею вештаються занадто багато бездомних.
І входять у дворик під восьмим номером. Ось ще двоє, а в кінці вулиці ще один.
– Бомжі конференцій не проводять, – продовжував я свої спостереження, – разом вони збираються тільки біля пунктів прийому склотари, макулатури та металобрухту. А оскільки ідуть вони «порожняком», то там у дворі, очевидячки, дармова їжа.
Зігрітий цією думкою, я попрямував до «вісімки».
Безпритульних було осіб сорок. Стояли невеликими групами або поодинці. На їхніх обличчях читалося нетерпляче очікування. Але ось у двір в’їхав «Жук», «бусик» польського виробництва. Водій вийшов з кабіни, відкрив задні дверцята. Кілька бездомних допомогли йому витягнути розкладні столи, разовий посуд і два двадцятилітрових бідони. У морозному повітрі розлилися пахощі українського борщу.
Але мене більше цікавив сам водій, ніж борщ:
– Лукаш, Боже мій, Лукаше, ти!?
– Богдане, не може бути! Якими дорогами?
Ми міцно потиснули один одному руки…
*
Лукаш працював колись водієм у Фонді, який організовував конференцію з проблем бідности. А я працював перекладачем. Майже добу перед початком конференції ми моталися між готелем і аеропортом, залізницею, вокзалом і автостанціями, зустрічаючи і поселяючи учасників. Стомлений під вечір, Лукаш сказав:
– Я підрахував, що грошей, витрачених на цю конференцію, вистачило б чотирьом багатодітним сім’ям на рік.
Я теж був утомлений і пробурчав у відповідь:
– Якщо ти так вмієш рахувати, іди в бізнес.
Лукаш іронії не помітив:
– Я подумаю над цим.
*
– Ти виїхав, а твої слова про власний бізнес крутилися в мене в голові, – говорив Лукаш, коли, погодувавши бездомних, ми їхали до нього додому.
– Я працював шофером у кількох благодійних організаціях, і бачив, як на чужій біді роблять собі ім’я, славу, бізнес, гроші… Звичайно, всіх це не стосується, але мені таке часто траплялося. Дивитися на це добряче набридло.
Лукаш пішов з роботи, купив «Жука», його мама з тешею і дружиною варили смачні обіди, а він розвозив їх по офісах у діловому центрі. Бізнес розвивався. Лукаш купив ще один «бус», тепер уже «Фольксваген».
– Але розумієш, треба було щось для душі. Не як хобі для душі, а для спасіння душі, – він посміхнувся. – І тоді я найняв на роботу двох хлопців, які їздять по офісах. А сам, на «Жуку», щодня годую бездомних.
Він раптом повеселішав, наче його осяяло:
– Богдане, ти ж без роботи? Я зараз відкриваю маленький ресторанчик. На початку це забере в мене багато часу. Може, візьмеш на себе постачання продуктів? Житлом, їжею і зарплатнею забезпечу.
*
…Я чекав, коли бездомні доїдять залишки сьогоднішньої юшки. Потім зберу столи, заберу мішки з використаною посудом і поїду допомагати Лукашеві в облаштуванні його ресторану.
Відчувалося наближення весни, і я трохи хандрив.
– «Боже, Боже, – думав я, – мені сорок п’ять років. У мене немає ні дому, ні родини і навіть моя Батьківщина лежить за сотні кілометрів від мене.
– За що мені таке, Боже? – питав я і усвідомлював недоречність цього питання.
– За що? – відповідав я собі. – Богдане, а чи є хоч одна заповідь, якої ти не переступив? Ти обманював і крав, ти пробував накласти на себе руки, спав із заміжніми жінками, ти залишив хворих батьків вмирати на руках у своєї сестри і навіть не був на їхніх похоронах. А хто був твоїм богом до тридцяти років? А коли Ісус подарував тобі Своє Милосердя, ти відповів жагою слави і визнання, гординею і пихою, безвідповідальністю і безголовістю.
– Добре, – погодився я з собою. – Я зрозумів.
– Але чому? – Я все ніяк не міг вгамуватися. – Чому саме мені Бог приготував таку долю?
І раптом я зрозумів, що доля людини – це наслідки вибору її вільної волі. Але, на щастя, є ще Воля Божа, Його Милосердя і Провидіння. А инакше доля людини була б нескінченно сумною.
І упокорений, я опускаюся в глибини свого серця, і слідом за ним повторюю:
«Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного»
