ГУСЕНИЦЯ

Прилипнувши до листка, гусениця зацікавлено спостерігала, як комахи співали, стрибали, бігали наввипередки, літали. Усе довкола перебувало в повсякчасному русі. І лишень їй, нещасній, не перепало ані голосу, ані вміння літати і бігати.

Ледве-ледве вона могла повзти. І поки гусениця незграбно перелазила з одного листка на інший, їй видавалося, що вона здійснює кругосвітню подорож.

І все ж вона не нарікала на долю і нікому не заздрила, усвідомлюючи, що кожен має дбати про своє. От і їй, гусениці, належало навчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоби звити собі з них міцну хатку-кокон.

– А далі що? – спитала вона, відрубана від решти світу у своєму сховку.

– На все свій час! – почула відповідь. – Озбройся терпінням, а потім побачиш.

Коли настала пора, і вона очуняла, то вже не була колишньою незграбною гусеницею. Спритно вивільнившись з кокона, вона з подивом помітила, що в неї виросли легкі крильця, щедро розфарбовані яскравими барвами. Весело махнувши ними, вона спурхнула з листка і полетіла, розчинившись у голубому мареві.

* *

На все свій час! Час не варто підганяти. Його слід використовувати – і використовувати мудро.

Ось кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 15:51,52)