Притчі 
Закінчивши проповідь, священик помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх парафіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.
– Скажіть, а пекло справді існує? – хлопець підвів очі, сповнені страху.
– З тобою сталося щось? Покайся, розкажи мені, – запропонував священик.
– Кілька днів тому собака вкусила мого старшого брата. І я зі злости забив її палицею до смерті.
– Не журися, – спробував заспокоїти його священик. – Ти вже покаявся, і Бог простить тобі.
– Та мені й не потрібне Боже прощення! Я боюся, що коли помру і потраплю до пекла, то зустрінуся з тією собакою.
* *
Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що насправді слід боятися, ми не боїмося. І те, що лежить на поверхні, часто виявляється лише верхівкою айсберга.
Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. (Євангеліє від Луки 14:4,5)