Притчі 
Середнього віку струнка Фея в джинсах і смугастому светрику згрібала на газоні листя.
Бо осінь.
Вона пробувала спалювати його на краю дачної ділянки, але насичене нічною вологою листя горіло погано. Чаклуючи біля неслухняного вогнища, Фея раптом помітила біля паркану брудну пляшку, заткнуту корком. Недовго думаючи, вона підняла пляшку, витягла корок і кинула його в купу листя, туди, де знизу ще миготіли червоні вогники, – може, розгориться?
І раптом почалося! У пляшці щось зашипіло, Фея злякано відкинула її, але процес ішов: повалував дим, полетіли іскри… За хвилину з димової хмари виник середнього віку чоловік високого зросту, міцної статури, у пристойному діловому костюмі. На лацкані – бейджик із написом: «Джин».
Фея спершу оторопіла від несподіваних спецефектів, але опанувала себе й не подала знаку. Поправила волосся на лобі, випрямила спину, уперла руки в боки і сказала:
– Здра-а-а-стє! Ви чого тут розшумілися?! Лякаєте? Іскри розкидаєте? Що, бажання виконуєте? Ха! Так ми це й самі запросто! Теж мені… Джин! – і вона показала нашивку на рукаві свого светра – «Фея».
Джин не чекав такого прийому. Сто століть життєвого досвіду, а таке вперше – нарватися на колегу! Він покліпав очима, покрутив головою, потім трохи оговтався й мовив:
– Дамочко, що ж це ви така неприязна? Бабине літо фінішує, туди-сюди – і зима. Хіба мало бажань? Хто ж іще вам таке запропонує? Хто жінці допоможе?! Знаємо ми цих простих смертних, їм самим аби урвати користі від дамочок. А вже від Феї й поготів!
– Хіба?! – на мить замислилася Фея. – Ну, тоді допомагайте! От вам сірники, он граблі. Ось листя, он вогнище знову згасло. Продовжуйте за мене. А я на лавочці трохи посиджу, перепочину на сонечку. Що ж ви так розгубилися? Не звикли до фізичних навантажень у вашій пляшці? Так саме привід розім’ятися! – і вона засміялася дзвінко, але не образливо, а в очах її застрибали дивні іскорки.
Джин знову зніяковів від непередбачуваності сучасних Фей, одначе очі в колеги були добрі й не обіцяли великих неприємностей. Він знизав плечима, усміхнувся, зняв бейджик, поклав його до кишені та нерішуче простягнув руку до грабель.
Вам цікаво, що там було далі? А Бог його знає! Адже корок від пляшки згорів разом із листям.
