Любити Бога – Частина 2

«Господу Богу твоєму поклоняйся» (Мф. 4:10). Поклонятися Богові, молитися до Нього, віддавати Йому належну шану, сповняти обітниці і складені Йому обіти – це акти чесноти релігійності, які випливають з послуху Першій Заповіді.

МІШУРА

Ця історія трапилася в Японії в 1945 році. Вечоріло. Сестра Анчілла маленькими швидкими кроками поспішала вулицями, щоб дістатися будинку місіонерів, розташованого на околиці міста. Раптом її перестріла дівчина:

– Стій, сестро!

Черниця різко зупинилася перед своєю колишньою ученицею, яку впізнала одразу:

– Мішура?

Жодної відповіді… Дівчина схопила сестру за руку і потягнула її в якийсь темний під’їзд, а потім поглянула праворуч і ліворуч. Нікого. Тоді пошепки почала щось довго розповідати їй. Сутінки поволі опускалися на вулиці. Настала ніч, а вдалині глухий гуркіт танкових залпів і гримотіння бомб ставали щораз загрозливішими. Друга світова війна не пощадила Японію. У напівтемряві сестра слухала квапливі пояснення колишньої учениці місії.

– Та що ти, Мішуро, це неможливо!

– Сестро, це правда, і якщо ми нічого не зробимо, то станеться так, як я вам кажу!

– Бога ради, веди мене туди негайно!

– Це, звісно, небезпечно, сестро!

– Ну і нехай! Діяти треба обов’язково!

Мішура схопила молоду черницю за руку. Обидві бігли вулицями, що потонули в темряві, до будинку, який примістився у глухому закутку. Сестра Анчілла зовсім не знала цього кварталу Асахікави.

Двері були незамкнені. Якусь хвилю вона вагалася. Та раптом з інших дверей, що ліворуч, долинув якийсь голос. Мішура вже хотіла різко відсунути засув, та черниця затримала її.

– Спокійно, – веліла вона.

Обидві жінки, прислухаючись, стояли непорушно. У вестибюлі зблиснуло світло. Потім почувся різкий жіночий голос:

– Жінки Асахікави, склалася важка ситуація. Вона безвихідна. Наші чоловіки перебувають або в американському, або в китайському полоні на континенті. Завтра ворог дістанеться Асахікави, може вже навіть на світанку. Ось інформація, яку я могла зібрати.

Жінці, яка говорила, довелося зупинитися, оскільки не могла заглушити налякані перешіптування зібраних. Коли всі заспокоїлися, вона продовжила:

– Наші чоловіки очікують від нас жертви, яка вже багато століть належить до найшляхетніших японських традицій і є для нас священним обов’язком. Усі ваші чоловіки, без винятку, є офіцерами. Ви ж потрапите в руки американської орди. Цієї ночі для дружини офіцера є тільки один вихід, той, який ми, усі жінки такого самого рангу, перейняли з незапам’ятних часів у подібних обставинах. Ніхто з нас, абсолютно ніхто не має права побачити вранішню зорю… нам залишається одна ніч.

Серед присутніх запанувала гробова тиша. Ніхто не запротестував. Сестра Анчілла точно знала, що саме тут сорок жінок готувалися до самогубства. Вона відчинила двері й різко увійшла в кімнату. Перед нею, на зробленому нашвидкуруч підвищенні, у японському строї стояла Тогода, дружина генерала дивізії. Черниця знала її як противницю місії, що завзято виступала проти неї. Вона швидко пробралася через ряди стільців, на яких сиділи дружини старших офіцерів, котрих Тогода зібрала в місті й навіть поза ним. Десь у глибині зали заплакало немовля, адже матері були змушені привести зі собою дітей!

Сестра Анчілла і собі вилізла на підвищення.

– Вийдіть, вас не кликали! – різко сказала їй дружина військового. – Тут ідеться про винятково національну справу!

– Сестро Тогодо, дозвольте сказати лише декілька слів! – сказала черниця.

– Я не ваша сестра!

– Для мене ви сестра. Пані Тогодо, ви не маєте права проповідувати цим жінкам самогубство!

Обличчя жінки скорчилося у ненависному погляді. Вона накинулася на сестру Анчіллу з кулаками і вдарила її в обличчя. Черниця здригнулася і відчула, як їй з носа по рясі потекла кров. Дружина генерала відступила в очікуванні на брутальну реакцію у відповідь. Але сестра супокійно дивилася на обличчя цих сорока жінок, що здебільшого були добрі й чесні. Сестра Анчілла знову заговорила:

– Сестри, ваші чоловіки повернуться з полону і будуть щасливі, коли знову зустрінуться з вами!

– Наші чоловіки ніколи не скоряться! – з надзвичайним хвилюванням відповіла одна з цих жінок. – Наші чоловіки – японці. Вони не дозволять узяти себе в полон. Вони або помирають в бою, або закінчують життя самогубством!

– Ні! Ваші чоловіки повернуться і шукатимуть вас. А якщо ви збираєтеся покінчити з життям і хочете заподіяти смерть власним дітям, то чините вбивство. Це в жодному разі не патріотичний вчинок!

Голос сестри ставав дедалі гучнішим, усе палкішим. Вона повинна була їх переконати. Адже ставка серйозна: надія цих нещасних жінок повинна перемогти зневіру, і вони це мають зробити заради любови до своїх чоловіків. Сестра продовжувала:

– Наша релігія вчить, що самогубство – це зло. Запевняю вас, це боягузлива втеча, вчинок, негідний японської жінки!

– Зупинись… замовкни…

– Я повторюватиму вам це, доки зможу. Я не шукаю власної користи, а думаю про ваших чоловіків.

Пронизливий голос Тогоди заглушував голос черниці.

– Жінки, за мною! Ми підемо до міської брами. Нехай собі мудрує та, яка не належить до нашої раси і не може цього зрозуміти. За мною!

Слухачі заворушилися. Настала вирішальна мить. Даремно сестра Анчілла силувалася знову закликати до здорового глузду: «Ваші чоловіки!» Вона безперестанку повторювала ці слова. Коли перші жінки піднялися, щоб піти за Тогодою у темряву ночі, вона впала на коліна, склала руки і промовила «Отче Наш» по-японськи.

Тен ні імасу варера но Чічі йа (Отче наш, що єси на небесах).

Слова, повні запалу, лунали повільно. Молячись у глибині душі, сестра Анчілла не помітила, як навколо неї запанувала гробова тиша. Із заплющеними очима вона поринула у молитву, просячи про жінок японських солдатів, які вирушали на останню безнадійну битву. Вона не почула, як декілька жінок у гурті перешіптувалися.

Коли черниця закінчила молитву і розплющила очі, то відчула на підборідді сліди крови й поту. Вона підвелася і лише тоді усвідомила, що сталося. Те, що вона побачила, змусило її забути про свій біль. Перед нею, опустивши голови і склавши руки на грудях, стояли на колінах майже всі жінки. Деякі безшумно перебирали губами, інші шепотіли: Тен ні імасу! «Отче Наш»!

З усіх, хто тут зібрався, бракувало лише трьох жінок. Тогода втекла серед ночі разом з двома фанатичними японками. Їхні трупи, а також трупи трьох убитих дітей знайшли на краю поля при виїзді з міста.

Наступного дня сестра Анчілла разом з Мішурою пішла шукати їх, щоб гідно поховати. Згодом чоловіки майже всіх сорока японок повернулися живі й здорові з американських і російських таборів.

ШТОЛЬЦАЛЬПЕ

Ці події відбувалися в липні 1969 року.

Я був капеланом у великій лікарні в австрійських Альпах. Вранці опікувався хворими, а пополудні прогулювався на красиву гору Штольцальпе.

Частенько мені складав компанію один молодий хірург, йорданець, який потребував перепочинку після чотирьох-п’яти ранкових годин в операційній. Позаяк він вірив у Магомета і був дуже відкритим, то наші розмови були цікаві.

Коли минуло декілька тижнів, він якось зупинився під час прогулянки й запитав мене:

– Ви католицький священик і, мабуть, навчаєте, що Ісус – Бог. Але чи ви особисто у це вірите?

Я відповів йому:

– Так, вірю!

Він поглянув на мене з болісним співчуттям, як на розумово хвору людину, і сказав:

– Як ви можете так убого думати про Бога?

Кажучи по-людськи, божественне Втілення – це справді божевілля. Те, що Сотворитель, Всемогутній, прийшовши з мільярдів галактик, стає маленьким немовлям, яке мерзне у відкритих на всі вітри яслах, – це не так просто! Та все ж, це правда!

Щоб зцілити безумну гордовитість людини, яка хоче дорівнятися до Бога, Всемогутній нескінченно опустився, такою мірою, що став людиною, маленьким немовлям.

Який приклад покори! Адже вона не полягає у тому, щоб казати: «Я ні на що не здатен. Я не зробив нічого доброго». Ні. Бути покірним означає казати: «Все те добре, що в мені є, дав мені Бог. Дякую Тобі, Боже!»

Наступна

Любити Бога – Частина 3

Забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також ... Читати далі

Попередня

Любити Бога – Частина 1

Перша заповідь закликає людину повірити в Бога, надіятися на Нього і любити Його понад усе. ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *