Притчі Союз, добровільно укладений подружжям, передбачає вірну любов. Він накладає на них обов’язок зберігати своє подружжя нерозривним.
ІНЕТ
Історія ця трапилася в США в 1985 році. Інет, сорокарічна жінка, працювала журналісткою. Вона була одружена з Полем, якого кохала, і який кохав її. У них було двоє дітей у доброму здоров’ї. На перший погляд, добропорядна сім’я.
Утім, в Інет була одна проблема: вона закохалася у свого дільничного лікаря Давида. Втративши обачність, вона закрутила з ним роман.
Давид був одружений з Ліндою, у них було троє малолітніх дітей. Він не мав що закинути своїй дружині, але йому було нецікаво з нею. Він захопився Інет – красивою, інтелігентною й розумною. Невдовзі коханці почали проводити увесь свій час разом. Вони вже не могли жити один без одного, тому вирішили розлучитися зі своїми подругами.
Коли Поль довідався, що його кохана дружина Інет зрадила його, він почав пити, чого ніколи раніше не робив. Потім впав у депресію і врешті став агресивним. Інет винайняла квартиру і переїхала, щоб замешкати там з Давидом. Коли вона хотіла забрати електронну друкарську машинку, Поль, який також її потребував, закричав, що вона залишиться на своєму місці. Розлючений чоловік заволав:
– Це ж подарунок для нас обох!
Інет хотіла забрати машинку силою, тоді Поль, який завжди тримав себе в руках, втратив контроль над собою, узяв ніж і скрикнув:
– Якщо ти торкнешся цієї машинки, я тебе вб’ю.
Приголомшена, Інет вийшла з дому.
Того вечора, коли лікар Давид оголосив своїй дружині, що піде жити з Інет і хоче з нею розлучитися, вона залишилася незворушною і сказала:
– Іди розбуди дітей і скажи їм це!
Коли його п’ятилітня донька Барбара все зрозуміла, вона вчепилася за татову ногу і почала благати зі сльозами на очах:
– Тату, не йди!
Збентежений, Давид не наважився покинути дітей. Він написав Інет записку, в якій ішлося про те, що він передумав і що не може залишити сім’ю.
Інет впала у відчай. Вона втратила Давида і не хотіла повертатися до Поля, який погрожував, що вб’є її.
Від болю й гіркоти вона збожеволіла, і її довелося помістити в психлікарню. Звичайно, зважаючи на її стан, повернути їй дітей було неможливо.
* * *
Плідність є одним із благ, дарів і цілей подружжя. Даючи життя, подружня пара бере участь у батьківстві Бога.
НАТАЛІ
Дивлячись на її хитруватий погляд і тендітну постать у перехідному віці, я зі зворушенням згадував… Минуло вже десять років відтоді, як я з любов’ю поклав її на своє ліжко.
Коли Евеліна прийшла до мене якось увечері, Наталі ще не народилася, а тільки спала в маминому животі. Жінка сказала:
– Я вагітна. Мене зґвалтували декілька чоловіків. Я не хочу цієї дитини. Це було надто жахливо. Якщо вона народиться, то завжди пригадуватиме ту жахливу хвилину, коли троє лиходіїв розривали мені живіт.
Вона замовкла, а потім додала:
– Ґі, я хотіла зробити аборт, але ти, звісно, будеш проти цього. Тому я таки виношу дитину, а тоді віддам її тобі.
– Гаразд! – сказав я. – Я візьму її…
Через пів року у двері подзвонили. То була Евеліна. Вона простягнула мені сповиту Наталі, яка народилася за тиждень до цього. Я легенько поклав її на ліжко і одразу ж покликав знайоме подружжя.
Я добре знав Антуана та Жізель. Вони не могли мати дітей і дуже важко це переживали, замикаючи своє життя в хибному мудруванні і ховаючи своє горе за безнадійними теоріями.
– Розумієш, у наш час, коли одна бомба може все знищити, а ще якщо взяти до уваги теперішнє забруднення довкілля, як можна залишати дітям надію на життя…
По телефону я повідомив їм, що Наталі лежить на моєму ліжку, а я не маю ані молока, ані материнської ніжности, що моє батьківство має радше чоловічі риси і спрямоване на орду молоді, з якою я зазвичай працюю…
– Зараз будемо, – почув я у відповідь.
Через дві години щаслива Жізель, красиві очі якої не могли приховати сліз радости, забрала Наталі. Поруч з нею ішов Антуан. Він був розчулений та стривожений, а я добре знав, що в ці хвилини нове життя спростує їхні надумані теорії, які вони довго будували в час самотности.
Коли через десять років я побачив Наталі разом з її прийомними батьками, що сяяли від щастя, то відчув неймовірну радість.
Мені хочеться боротися, іноді навіть агресивно, за збереження життя, кожного життя. У цьому значенні мене можна назвати батьком декількох дітей.
Ґі Жільбер