Притчі Створені блага призначені для цілого людського роду. Право на приватну власність не скасовує універсального призначення благ.
АБАТ П’ЄР
Насправді незвичний рух Емаус народився прямо з Євангелії. Його ідея полягає насамперед не в тому, щоб допомогти безхатченкам, а повернути їм гідність, приймаючи їх такими, якими вони є, і пропонуючи використати свої таланти на служіння ще більше знедолених, ніж вони. Ось як геніяльно придумали «лахмітники» з Емауса: не лише використовувати, але також оцінювати і продавати зібрані речі. За п’ятдесят років ця ідея поширилася на увесь світ, і спільноти Емаус тепер можна зустріти на всіх континентах, навіть в Японії.
Основний принцип усіх ініціятив абата П’єра дуже простий: насамперед найбільш знедолені. Пригадаймо славнозвісну «зиму 54-го».
У неділю, 31 січня, абату П’єру, який мешкав у Парижі, зателефонували. Він підняв слухавку і пополотнів: на Севастопольському бульварі знайшли жінку, яка померла від холоду. У її руці був затиснутий документ, на підставі якого її вигнали з помешкання на піддашші, що їй належало, позаяк вона не могла за нього заплатити.
Термометр показував мінус 20. Згідно з прогнозами, лютий обіцяв бути холодним.
Абат П’єр вирішив спробувати неможливе. Треба було поспішати. Попри певні труднощі, йому вдалося кинути заклик по радіо під час новин о першій дня:
– Друзі, на допомогу! Сьогодні о третій ночі на вулиці замерзла жінка… Щоночі від холоду страждають понад дві тисячі людей. Послухайте: сьогодні вранці було створено два центри допомоги. Там уже немає де яблуку впасти! Треба відкривати ще.
І вони справді стали з’являтися всюди! Уже з вечора першого лютого чотири закриті станції метро були вщент заповнені. Згодом було залучено коледжі, ліцеї та Католицький інститут. Пізніше – мерії, суди та церкви.
Щоночі сотні волонтерів прочісували вулиці Парижу, щоб запропонувати дах над головою безхатченкам, які вмирали на вулиці. П’ятого лютого у газеті «Франс-суар» з’явилося тріюмфальне оголошення:
«Цієї ночі жодна людина не спала на вулицях Парижу».
Гадаю, тієї зими 1954 року абат П’єр дав нам хороший урок:
Бог щедрий до всіх нас, і земні багатства призначені для всіх Божих дітей. Достатньо, щоб усі люди разом наважилися полегшити убогість, щоб з Божою допомогою усе стало можливим.
* * *
Церква висловлює свої судження в економічній і соціальній галузі, коли цього вимагають основні права людини або спасіння душ. Вона турбується про загальне земне добро людей з огляду на спрямування їх на Найвище Добро, нашу найвищу мету.
КАҐАВА
Серед християн, які зразково жили згідно з Євангелієм, думаю, слід згадати Каґаву, японського Франциска Асизького. Ця історія трапилася наприкінці XІX століття.
Каґава пережив важке дитинство. Його мати була не дружиною, а коханкою його батька. У чотирирічному віці він втратив батьків, і вдова батька стала мачухою цього позашлюбного хлопчика. За найменшу провину вона його тяжко била.
У віці одинадцяти років молодого Каґаву, який не був християнином, відіслали до одного англіканського пастора вдосконалювати англійську. Він сам переповідає свою розмову з пастором:
– Чи це правда, що жорстокі люди переслідували Ісуса, били Його і плювали Йому в лице?
– Правда.
– А чи правда, що, вмираючи на Хресті, Він пробачив усім тим, які вчинили Йому зло?
– Правда.
Збентежений хлопець став на коліна, опустив голову і сказав:
– Я хочу наслідувати Христа!
У п’ятнадцять років він був охрещений; у двадцять вивчав теологію і попросився стати пастором нетрів. Він оселився в крихітній халупі на два квадратні метри! Разом з ним на ліжку спав заразний бездомний, внаслідок чого пастор майже зовсім втратив зір. Він став цілковито убогим серед убогих. Мало-помалу він усвідомив, що треба взятися за причини убогости. Він допомагав злиденній бідноті організовуватися в боротьбі з експлуататорами. Владі це не подобалося. Вони платили одержимим, щоб ті кричали за пастором: «Спалити Каґаву!».
Тоді він скористався останньою зброєю, яка в нього була – своїм пером. Завдяки своїй книзі «Поза межами смерти», де пастор описав жахливе життя бідних людей у 1920-х роках, він очолив Робітничий рух.
Так, Каґава вважав, що треба реформувати світ, краще розподіляти багатства. Але насамперед треба змінити людину, повторюючи їй уроки Євангелія, навчаючи її відповідати добром на зло. Результатом його євангелізаційних кампаній були десятки тисяч навернень. Коли наближалася Друга світова війна, Каґава зробив усе, щоб зберегти мир. Він поїхав у Китай привселюдно просити вибачення за криваві безчинства, які там вчинили японці. Та сили його покидали, врешті він здався.
Перед смертю Каґава ще мав силу прошепотіти пастору, який тримав його за руку: «За мир в Японії, за спасіння світу!»