Не вбивай – Частина 5

Через лихо і несправедливість, викликані всякою війною, ми повинні робити все, розумно можливе, щоб її уникнути.

Церква молиться: «Рятуй нас, Господи, від голоду, пошесті і війни».

МАТИ Й СИН

Покоління, яке народилося близько 1900 року, бачило в житті все. Воно пережило дві світові війни. Послухаймо розповідь одного з таких ветеранів двох воєн Едуарда Бледа.

Ця історія трапилася в січні 1919 року. Мені тоді було двадцять. Я служив секретарем у штабі артилерійського дивізіону. Ми просувалися долиною річки Мозель, щоб зайняти свої позиції в районі Кельну, у Німеччині.

Якось увечері, після переходу, ми зупинилися в доволі величенькому містечку і розквартирувалися в приватних помешканнях. Я постукав у двері будинку, який виглядав непогано. Господиня, жінка із сивим волоссям і сумним обличчям, провела мене в дуже затишну кімнату. На комоді – портрети трьох юнаків: сильних і гордих у своїй уніформі. Я дивився на них, може навіть надто пильно. Вона тихо сказала мені:

– Це три мої сини: Карл, убитий у Вердені; Ганс, вбитий у битві на Соммі, та Франц, убитий при Вокуа.

Її обличчя стало сумним, і по щоках потекли сльози. Вона додала тремтливим голосом:

– У мене більше немає дітей.

Битва при Вокуа навіювала мені дуже сумні спогади. Двоє моїх старших братів, Жорж і Поль, що служили піхотинцями в одній роті, билися в цьому небезпечному місці, де упродовж зими 1914-1915 років одна за одною накочувалися атаки. Вони підірвалися на міні й були важко поранені. Поля взяли в полон. Цілий рік він не міг про себе сповістити. Жоржа знайшли французькі санітари, та через два роки він помер, якраз перед смертю моєї матері. Ця битва при Вокуа завдала великого болю моїй мамі і пришвидшила її смерть.

У моїй пам’яті виринали ці спогади, а поряд зі мною стояла мати, яка оплакувала своїх синів. Збентеженим голосом і ламаною німецькою я промовив:

– Я вже не маю матері. Її також убила війна…

Ті самі події змусили нас пройти через однакові випробування, зранили нас, завдали такого самого болю. У цій холодній кімнаті ми стояли поруч немов згусток болю цілого світу.

Я застудився і трохи покашлював. Раптом почув, як у двері хтось постукав. Господиня простягнула мені горнятко гарячого молока. Я пив його невеличкими ковтками і відчував, як у мені розливалася шалена теплота. Вона була німкенею, а я французом, але вона була матір’ю, а я – сином.

* * *

Церква і людський розум стверджують постійну чинність морального закону під час збройних конфліктів. Дії, які свідомо суперечать правам людини та їх загальним принципам, є злочинами.

АНРІ ДЮНАН

Людство ніколи не відмовляється від такої недостойної різанини, якою є війна. Що робити в умовах цих воєн, які постійно відроджуються і стають дедалі смертоноснішими? Бачачи нескінченний ряд воєн упродовж історії, найлегше було б опустити руки і сказати: «Все одно тут нічого не вдієш».

Та ось людина, яка не опустила руки: Анрі Дюнан, засновник Міжнародного Червоного Хреста.

Жан Анрі Дюнан (1828-1910)

Дюнан, мимовільний свідок закінчення битви під Сольферіно, чув, як поранені австрійські солдати кликали на допомогу. Він зібрав мешканців найближчих італійських сіл, щоб вони допомогли йому полегшити страждання вмираючих. Та ті йому відповіли:

– Але ж це вороги!

Розлючений Дюнан закричав:

– Поранений ніколи не буває ворогом. Ми усі брати.

Тоді селяни пішли по воду, перев’язки та драбини, що мали правити за ноші.

Народилася велика ідея Червоного Хреста, а саме: поранений солдат перестає бути ворогом. Дюнан не міг ліквідувати війну, але посприяв тому, що вона стала людянішою. Позаяк поранений ворог отримував нейтральний статус, він створив нейтральне міжнародне об’єднання – Червоний Хрест. То ж не дивно, що в 1901 році Дюнан отримав першу Нобелівську премію миру.

Анрі Дюнан казав сам про себе:

– Я звичайнісінький християнин!

А втім, своїм життям він чудово показав великий принцип святого Вікентія де Поля: «Винаходам милосердя немає меж».

І от, через сто років після цього, у 2001 році ідея Анрі Дюнана була розвинута в надзвичайний спосіб. Адже після подій 11 вересня 2001 року Міжнародний рух Червоний Хрест і його ісламський близнюк, Червоний Півмісяць, вирішили працювати разом. Вони створили федерацію, яка об’єднує мільйони волонтерів у ста вісімдесяти країнах світу. Вони надають допомогу в біді, не зважаючи на расову, національну чи релігійну приналежність.

Наступна

Не вбивай – Частина 6

Гонка озброєнь є дуже великим нещастям людства і нестерпною шкодою знедолених. ФРІДРІХ ІІ Король Прусії ... Читати далі

Попередня

Не вбивай – Частина 4

Навмисна евтаназія, незалежно від її форм і мотивів, є вбивством. Вона серйозно суперечить гідності людської ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *