Незвичайні історії – Частина 5

Гімалайський птах

У 1921 році в гімалайських лісах спалахнула пожежа. Її гасило багато людей, і раптом у верховітті щось привернуло їхню увагу. Люди показали мені гніздо з пташенятами, до якого нестримно повзли по гіллі язики полум’я.

Їхню матір терзала тривога: бідолашна птаха безперестанку літала над гніздом.

– Ми так хотіли урятувати пташенят! – говорили свідки трагедії. – Проте це неможливо, вогонь не дозволяє навіть наблизитися до гнізда.

Я стояв і дивився, безсилий, як і інші. Незабаром гніздо спалахнуло. Я думав, що мати пташенят полетить собі, проте ні: вона кинулась у полум’я і розправила крила, намагаючись захистити малюків. Через мить вона спопеліла. Жертва своєї любові…

Я ніколи не бачив чогось подібного. Обернувшись до своїх супутників, я сказав їм: це любов, гідна найбільшого подиву. Якщо можлива така самопожертва маленького створіння, свідками якої ми щойно стали, то наскільки більшою є любов і посвята Творця! Ця безмежна любов змусила Його зійти з неба і стати людиною, щоб урятувати нас і віддати Своє життя за наші гріхи.

Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. (Євангеліє від Іоанна 3:16)

Франсуа Ксав’є

Франсуа Ксав’є і брат Хуан, завдяки допомозі кількох португальських друзів, організували караван із подарунками для японського імператора: аркебузи, три кришталеві вази, португальське вбрання, дзеркальця для жінок, окуляри для короткозорих, а ще – маятниковий годинник з боєм.

Імператор, вражений подарунками, передав значну суму золотом. Франсуа повернув плату:

– Ми прагнемо не золота, а права проповідувати і хрестити.

Вони одержали на це дозвіл.

Місіонери пішли на площу. Вони промовляли до натовпу, який щоразу більшав. Раптом якийсь чоловік, грубо проштовхуючись ліктями, добрався до проповідників і плюнув їм в обличчя. В японців плювок в обличчя вважається смертельною образою. Цей чоловік кинув страшний виклик. Натовп принишк. Брат Хуан спокійно витерся і промовив:

– Ісус Христос вилікував прокаженого і вчинив ще багато чудес. Проте Його вороги у своїй ненависті схопили Його, і коли Він був у їхній владі, плювали Йому в обличчя. Потім вони розіп’яли Його на хресті. Проте навіть тоді Ісус не проклинав, лише молився: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять“. Христос помер і Своєю смертю відкупив перед Господом усіх людей.

Цього вечора Франсуа і брат Хуан зустріли біля дверей свого будинку самурая, який чекав на них. Церемонно привітавшись, він так пояснив причину своїх відвідин:

– Спочатку я протестував проти вашого прибуття сюди. Сьогодні я був свідком усього, що трапилося на площі. Колись я вважав, що в цій ситуації можливі лише дві реакції: боягуза чи людини честі. Проте я помилявся: відповідей може бути три. Я переконаний, що жоден із самураїв не зміг би проявити такої витримки. Ось чому я прийшов до вас, аби навчитися тому, чого ви навчаєте.

Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. (Послання до Филип’ян св. ап. Павла 2:6-8)

Воєнний злочинець

Фрідріх ІІ, король Прусії, багато воював, аби поширити свої володіння. Будучи другом Вольтера, він умів оцінити дотепну відповідь, особливо своїх підданих.

Якось король запитав свого лікаря:

– Докторе, чи траплялись у вашій практиці помилки? Скажіть відверто, скільки смертей на вашій совісті?

Лікар відповів:

– Принаймні на 300000 смертей менше, ніж на совісті вашої величності.

Фрідріх ІІ

 

Мама знає все

П’ятнадцятирічна дівчина повернулася додому надто пізно.

– Знаєш, мамо, де я сьогодні була?

– Так, знаю, моя люба, проте уважно вислухаю все, що ти збираєшся мені розповісти.

Як вигідно!

Продавець у книгарні рекомендує клієнту:

– Ця книжка дасть вам змогу наполовину заощадити ваш заробіток.

– Гаразд, – відповідає клієнт. – Беру дві!

Батько

15-тирічний юнак, наздогнавши Марка Твена, свого друга, обурено вигукнув:

– Я більше не витримаю! Мій батько зовсім з’їхав з глузду! З ним ні про що не можна говорити! Він абсолютно не орієнтується в нашій епосі!

Марк Твен поклав хлопцеві руку на плече і сказав:

– Не хвилюйся! Уяви собі, що коли мені було 15, мій батько був точнісінько такий, як твій. Про те коли мені вже було 20, він дещо виправився. А тепер, коли мені 35, він вже цілком нормальний!

І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. (Євангеліє від Матфея 7:3-5)

Олександра

Понеділок. Дев’ята ранку. У кабінеті директора школи задзеленчав телефон. Директор зняла слухавку і почула:

– Це мадам Ленуар. Моя дочка Олександра хвора на грип. Сьогодні вона не прийде до школи.

Директорка якусь мить вагалася. Цей голос… Вона запитала:

– А хто говорить?

– Це моя мама!

Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б… (Євангеліє від Марка 4:22)

Жертва

4 червня 1952 року на кухні монастиря, розташованого на околиці Ліми – столиці Перу, – незважаючи на пізню годину, світилося. Сестра Тарчісія вправно відважувала порції провіанту на наступний день. Її думки снували навколо дітей, спальня була розташованою на першому поверсі. Черниця любила дітей цього убогого передмістя. Вони приходили в школу при монастирі, щоб набути необхідних знань. Але часом думки черниці линули і в іншому напрямку – через безкраїй океан. Що діється зараз у Німеччині, особливо в її рідному містечку у Шварцвальді? Інколи сестра Тарчісія страждала від ностальгії, а на її очах з’являлися сльози. Тоді вона швидко опановувала себе, поверталася думками в турботи про довірених їй маленьких підопічних і забувала про свої власні жалі.

Раптовий крик вивів сестру із задуми. Дівчина-перуанка, яка допомагала на кухні, перелякано сахнулася від плити: казан із воском, який дівчина намагалася розігріти, загорівся. Сестра Тарчісія миттю зрозуміла небезпеку: киплячий віск розбризкувався з шумом вибухівки і стікав на плиту, від цього могла загорітися вся будівля.

– Діти! – крикнула черниця, згадавши про велику спальню, розташовану якраз поверхом вище: дерев’яний будинок у будь-яку мить міг спалахнути.

Сестра кинулася гасити полум’я. З казана вихлюпувалися киплячі бризки, які обпікали їй руки, обличчя, впивалися у шкіру, викликаючи жахливий біль. Незважаючи на загрозу смерті у вогні, діти мирно спали у своїх ліжечках. Не можна було втрачати ані секунди! Голіруч черниця схопила розпечену ручку, по якій стікав киплячий віск, і вирвала казан з вогню. Розпечений метал увіп’явся їй у долоні аж до кісток. Одяг спалахнув, проте її обгорілі руки не випускали своєї здобичі. Зносячи неймовірні страждання, сестра вибігла надвір… Тільки тут вона відпустила казан, який гучно гримнув об бруківку.

Не завдавши нікому шкоди, палаючий віск розплився по камінні. У цю мить настоятелька монастиря зауважила у дворі рухомий вогонь: сестра Тарчісія перетворилася на живий факел… Волаючи на допомогу, настоятелька вилила на неї відро води. Друге відро остаточно загасило палаючий одяг на черниці.

Коли приїхав лікар, сестра Тарчісія лежала непритомна. Швидкою допомогою її відвезли в Ліму. Черниця отямилася лише через багато годин. Її губи ледь чутно прошепотіли:

– Як діти? Живі?

Довідавшись, що жодне з дітей не постраждало, ця Христова слугиня слабо усміхнулася і тихо додала:

– Отже, все гаразд.

Це були її останні слова. Опіки знищили шкіру на більшій частині її тіла, а руки обгоріли цілком.

На великому цвинтарі в Лімі під час похорону зібрався численний натовп. Люди прийшли віддати останню шану цій героїні.

Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. (Євангеліє від Іоанна 15:13)

Наступна

Незвичайні історії – Частина 6

Семюель Роджерс Семюель Роджерс (1763-1855) Семюель Роджерс, англійський письменник межі XVІІІ-ХІХ ... Читати далі

Попередня

Незвичайні історії – Частина 4

Тьєрі Ось доволі дивний лист 20-тирічного юнака: "Я потрапив до в’язниці, коли мені було сімнадцять. ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *