Притчі 
Іноді, Господи, серед марнот, якими заповнені міста, серед легковажності й поверховості, серед смутку і поспіху людини – кожної людини, яка проходить повз, – мовчазна ангельська хода котроїсь Малої Сестри Фуко[1], постать якої така відверто покірна, ще промовляє нашим душам про ідеал її засновника, який “прокричав” Євангеліє своїм життям. Тоді й у нас заново пробуджується ще палкіше бажання теж “говорити” про Тебе, теж “кричати” про Тебе…
Як же ми можемо лише своєю ходою “дати Тебе” світові, “сказати про Тебе” світові, засвідчити Тебе, проповідувати Тебе – ми, які одягаємося так, як всі, ми, які змішуємося з усіма, як колись Марія, як Ісус? За чим вони зможуть Тебе пізнати?
І виливається з серця нова євангельська відповідь – Твоя відповідь на наше запитання: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Ось це і є одежа звичайних християн, які – чи то старі, чи молоді, чоловіки чи жінки, одружені чи ні, дорослі чи діти, хворі чи здорові – можуть її носити, щоб кричати всюди і завжди своїм життям про Того, в Якого вірять, про Того, Якого хочуть любити.
«З того знатимуть…»
Мене завжди вражали слова: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). «Якщо будете мати любов». Відповідно ж, коли цього елемента в серці, у душі… бракує, то не спізнають. Як часто ми захоплено беремося за різні, навіть добрі, справи, але все це робимо, не маючи любові до того, хто живе поряд із нами!
Однак це, і лише це є християнством, і підкреслювати це є революцією, яку ми, християни, маємо нести.
[1] Шарль де Фуко (1858-1916), відомий французький навернений, який багато років жив самітницьким життям в Алжирі, започаткувавши духовність, засновану на наслідуванні прихованого життя Ісуса і цілої Пресвятої Родини в Назареті. На неї спираються згромадження Малих Сестер Ісуса Шарля де Фуко, Малих Братів Ісуса та інші інститути.
