У Русі, вже від самих початків, ми збагнули, що вірність взаємній любові, якою живуть за взірцем розіп’ятого і покинутого Ісуса (ось «так»![1]), буде виливатися в єдність відповідно до життя Пресвятої Трійці. «Знаєш, до якої міри ми маємо любити одні одних?» – якось сказали ми собі, не пізнавши ще на той момент Заповіту Ісуса. – «Аж …
Ісус посеред нас: це був неймовірний досвід! Мабуть, завжди складно сказати, коли Він є посеред нас, бо Його присутність передбачає життя благодаті в нас; та й жодна людина не є впевнена, чи вона перебуває в Божій благодаті, чи ні. Однак певним є те, що коли ми, живучи разом, мали щирий намір помирати одні за одних, …
Якщо ми єдині, то Ісус є посеред нас. І це важливо. Важливіше від всякого іншого скарбу, яким може володіти наше серце: важливіше за матір, за батька, за братів, за дітей. Важливіше за дім, роботу, майно; більше за мистецькі твори такого великого міста, як Рим, більше за наші справи, більше за природу, яка нас оточує, з …
Ще одним наслідком взаємної любові, якою живуть радикально, є єдність думки. Взаємна любов, по суті, веде не лише до єдиного серця, але й до єдиного розуму. Бути «єдиною душею» означає так само відчувати, однаково думати – тобто так, як відчуває і думає Ісус. Якщо ми включені в Христа, якщо ми є Ним, то якось розділятися …
Іноді, Господи, серед марнот, якими заповнені міста, серед легковажності й поверховості, серед смутку і поспіху людини – кожної людини, яка проходить повз, – мовчазна ангельська хода котроїсь Малої Сестри Фуко[1], постать якої така відверто покірна, ще промовляє нашим душам про ідеал її засновника, який “прокричав” Євангеліє своїм життям. Тоді й у нас заново пробуджується ще …
«Любіть одні одних». Таким є покликання кожного християнина. Варто задуматися над словами, якими описували перших християн: «Поглянь, як вони любляться між собою – кожен один за одного життя ладен віддати». Отже, тоді було видно, що кожен був готовий померти за іншого. Можливо, у часи переслідувань нерідко траплялися випадки, коли хтось був готовий віддати своє життя …
У своєму першому посланні св. Іоанн натхненно і підбадьорливо писав: «Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, i довершена Його любов є в нас» (1Ін. 4:12). Але якщо Його любов у нас довершена і допоки Його любов у нас довершена, ми теж довершені. Довершеність любові, відповідно, полягає в тому, щоб взаємно любити …
Божу волю Ісус не лише сповістив, але й сам виконав її до кінця. Всеосяжну любов до Бога і до людей, якої Він вимагає від інших, Він прожив першим, поперед усіх. Він діяв, Він підкорився Божій волі настільки, що віддав за інших Своє життя. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів …
Не завжди ми стаємо перед необхідністю віддати своє життя за інших, щоб повністю ним пожертвувати, як це зробив Ісус. Але, щоб по-справжньому любити ближнього, потрібно добре проживати всі оті маленькі чи великі “смерті”, яких вимагає взаємна любов: забувати про себе, не прив’язуватися до речей, до власних думок, до власних інтересів, щоб повністю зосередитися на інших …
Справжня любов, мистецтво любові в її найвищому прояві означає взаємно любити один одного. Любити один одного настільки, щоб заслужити дар єдності. Бо єдність ми самі творити не здатні. Ісус молився до Отця про єдність, але від нас Він її не вимагав. Ми можемо виконати свою частку, аскетичну частку, тобто любити один одного, а містична частка …
Притчі