Покаяння – Частина 3

ХАМЕЛЕОН

Вісімнадцять років. У цьому віці людина стає дорослою, але не завжди буває зрілою. А втім, у свої 18 років Лоранс Ліж’є їде на Філіппіни допомагати дітям, які стали жертвами жорстокого ставлення, експлуатації та сексуального насильства.

Подолавши численні перешкоди, молодій француженці вдалося заснувати притулок, у якому дівчата, що потрапили в небезпеку, і яких усі покинули, можуть мешкати і знову насолоджуватися життям. Лоранс Ліж’є назвала цей притулок «Хамелеон», а це означало, що вона хоче поважати місцеву культуру.

Перешкод не бракувало. Не всім подобалося, що француженка засуджує розбещення неповнолітніх. Послухаймо, що розповідає сама Лоранс:

«Про мою діяльність у “Хамелеоні”, спрямовану на те, що посадити у в’язницю педофілів та сутенерів, чудово знає місцевий злочинний світ.

Вони намагаються знищити мене.

Однієї травневої ночі 2002 року, близько опівночі, я раптом прокинулася від відчуття, що в кімнаті хтось є. Я завмерла і прислухалася. Поряд хтось дихав.

Паралізована від страху, я вдала, що сплю. Раптом з пітьми виринула тінь. Якийсь чоловік нахилився наді мною. Щойно я побачила, як лезо ножа блиснуло і наблизилося до мого горла, я миттю перекотилася на бік і зістрибнула з ліжка, щоб ухилитися від нападника.

Мій погляд стежив за лезом кинджала. Воно, мов блискавка, знову наблизилося до мого тіла. Я знову ухилилася, схопила нападника за руку й одразу завдала йому сильного удару ногою у живіт. Чоловік зігнувся вдвоє. На щастя, чотири години на тиждень я займаюся бойовим мистецтвом самозахисту. Той чоловік відступив, задкуючи, і втік; він пірнув у річку і зник у темряві ночі. Це вже втретє намагалися вчинити замах на моє життя».

Утім, Лоранс не впадає у відчай. Одну з її дівчат на ім’я Баб у дитинстві кілька разів ґвалтував її дядько. У притулку вона поводилася дуже знервовано: все трощила і нікому не довіряла.

Коли їй виповнилося 15 років, вона втекла з притулку і поїхала в столицю країни Манілу. Невдовзі Баб потрапила в руки сутенера, який змусив її займатися проституцією.

Лоранс віднайшла її слід і, ризикуючи власним життям, повернула в притулок. Відчуваючи огиду до себе і до цілого світу, дівчина зробила спробу покінчити життя самогубством. Вона випила літр токсичного мийного засобу, її треба було терміново везти в лікарню, адже через шкоду, яку вона завдала своїй травній системі, їй необхідно було робити складну операцію.

Лоранс, яка чекала в лікарні, раптом побачила лікаря, що вийшов з операційного блоку і гукнув їй:

– Дівчина втрачає багато крови. Нам потрібна кров IV групи, а в нас її вже немає.

Лоранс розповіла, що було далі:

«Я сіла на свій мотоцикл і помчала у Червоний Хрест. Мені з трудом вдалося дістати два мішечки, і я повернулася у лікарню. Я їхала дуже швидко, і мене двічі зупиняла поліція. Я намагалася їм пояснити: “Будь-ласка, це терміново! Я везу два мішечки крови у лікарню для дівчини, яку зараз оперують”.

І ось двоє поліцейських сіли на мотоцикли, включили сирени і зробили мені знак їхати за ними. Вони проклали мені шлях аж до лікарні, і я доїхала за рекордний час. Операція тривала три години, але дівчину вдалося врятувати».

Після багатьох нових помилок Баб одужала і віднайшла душевну рівновагу.

Як радісно бачити, що завжди знаходяться молоді люди, які покидають зло і знають, як каже святий апостол Павло, що «любов, отже, – виконання закону».

Я БАЧИЛА СВОГО КАТА

– Я у Парижі і хотів би з вами зустрітися.

Марі-Терез Жіртаннер, на прізвисько Маїті, не може забути цього телефонного дзвінка. Послухаймо, що вона розповідає:

Я одразу впізнала його голос. Надворі був 1984 рік, а останній раз я чула той голос сорок років тому, у 1944. Жодних сумнівів, це був він, Лео, німецький лікар з гестапо. Після його тортур мене покинули, вважаючи мертвою, і відтоді біль не полишав мене.

Лео у Парижі! Мій кат біля моїх дверей. Що він хоче від мене? Його голос пробудив у мені спогад про минуле. У молодості певні обставини підштовхнули мене приєднатися до Руху Опору. Я пробелькотіла у відповідь:

– Навіщо ви хочете зустрітися зі мною?

Він перейшов зразу до справи:

– У мене рак. Дізнався про це недавно. Я приречений. Лікар сказав, що мені залишилося жити півроку!

Коли я відчинила двері, то була ще більше вражена. Його волосся з блонду стало сивим, у плечах він схуд. Він виглядав зніяковілим, що дуже дисонувало з тим зухвальцем, яким був сорок років тому.

Запанувала довга мовчанка. Відтак він мовив приглушеним голосом:

– Я боюся смерти, тому хотів почути вас. Ви вміли підтримувати на дусі своїх співкамерників. Ви говорили їм про обіцяний Богом рай. Як гадаєте, чи у раю є місце для таких, як я?

– Там є місце для всіх, хто приймає Боже милосердя. Христос зійшов аж на хрест, бо треба було заплатити дуже високу ціну.

Раптом він підвівся. На очах у нього з’явилися сльози, його вуста тремтіли. Він прошепотів:

– Пробачте. Я прошу у вас пробачення.

Я обняла його лице руками і поцілувала в чоло.

Моє серце сповнилося глибоким миром. Стоячи навпроти мене, Лео також виражав справжнє внутрішнє навернення.

Наступна

Покаяння – Частина 4

ТВОЯ КНИЖКА НЕ ДІЄ! У Андре Леве була досить неспокійне життя! – У п’ятнадцять років, ... Читати далі

Попередня

Покаяння – Частина 2

У НЕТРЯХ НЬЮ-ЙОРКА Американський пастор Девід Вілкерсон розповідає про свої місії у бідних кварталах Нью-Йорка. ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *