Покаяння – Частина 4

ТВОЯ КНИЖКА НЕ ДІЄ!

У Андре Леве була досить неспокійне життя!

– У п’ятнадцять років, – розповідає він, – мене заарештували за збройний напад і посадили у в’язницю до повноліття. У вісімнадцять років ми мали можливість піти воювати в Індокитаї, що я й зробив, аби уникнути в’язниці. Після отриманого поранення мене відправили назад у Францію.

Маючи за плечима військовий і в’язничний досвід, я став ватажком банди, яка спеціалізувалася на грабуванні банків.

Одного дня, приїхавши у Лаваль «по справі», на протилежному боці вулиці я побачив священика у ризах. Я підійшов до нього і, хоч ніколи раніше його не зустрічав, запитав, чи він чоловік, чи жінка. Він відповів:

– Я слуга Божий. Бог – мій володар!

Я сказав йому:

– Де ж той твій Бог? Його не видно.

Він відказав мені:

– Бачу, що ти не знаєш Бога, але якщо у тебе колись знайдеться час, прийди на вулицю Сольферіно, 12, і ми поговоримо про це.

Я ніколи не забував цієї адреси.

Декілька місяців потому, будучи якось проїздом у Лавалі «у справі», я випадково потрапив на цю вулицю і вирішив піти до священика. Я застав його на місці. Коли зайшов, він мені сказав:

– Я чекав на тебе.

Той священик став моїм приятелем, він давав мені поради, яких я не виконував. Через якийсь час я приїхав у Ренн, щоб пограбувати на банк. Там справи пішли погано, мого товариша застрелили, а мене заарештували. Я втік, дістався Південної Америки, де організував наркобізнес…

Коли повернувся у Францію, мене знову заарештували. Відтак мене перевели у Клерво, у в’язницю для особливо небезпечних злочинців. Разом з приятелями я зробив спробу втечі, виривши тунель. Втеча майже вдалася, але в останній момент нас усіх схопили. Мене посадили у малесеньку камеру з вмурованим ліжком. Мій священик мене не покидав, раз на місяць він присилав мені листа, у якому говорив про Бога, називаючи Його добрим. Я відповів йому:

– Якщо твій Бог добрий, то чому існує стільки воєн, убогости, чому одні здихають з голоду, а інші купаються в розкошах? Чому одні мають декілька будинків, а інші – жодного?

Священик відповів мені:

– Андре, відповідальний за це ти.

Що? Я? Може я і відповідальний за пограбування, але за убогість у світі?!

Та ось одного дня священик прислав мені одну грубу книжку і написав:

«Андре, цю книжку ти можеш читати увесь час, починаючи з будь-якої сторінки». Охоронець приніс мені її, кажучи:

– Ця книжка хороша, ти повинен її прочитати, можеш навіть забрати її з собою в камеру.

– Про що вона?

– Про Бога, – відповів він.

– Що? Не може бути! Він прислав мені свого Бога в камеру?!

Священик постійно писав мені, благаючи читати цю книжку. Отож, я почав читати Біблію.

Таким чином, щоб зробити йому приємність, я за десять років відкрив її дев’ять разів. Я почав читати з весілля в Кані Галилейській, де Ісус перемінив воду на вино.

Я покрутив кран в умивальнику і сказав: «Хлопе, зроби так, щоб з крана текло вино!»

Та марно. Я написав про це священику, кажучи: «Твоя книжка не діє». Священик відповів мені: «Андре, ти неправильно читаєш. Будь наполегливим».

Я прочитав історію самарянки, історію воскресіння Лазаря. Остання історія обурила мене, я не міг у це повірити, адже мій товариш, якого застрелили поліціянти, – він же ж чомусь не воскрес!

Потім я знову почав читати. Я прочитав, скільки добра зробив людям Ісус, і як вони над Ним знущалися; плювали на Нього, бичували Його, зневажали, а потім розіп’яли на хресті. Я був обурений і не розумів, чому люди чинили стільки зла тому, хто робив стільки добра!

Я перестав читати і далі думав про втечу. Я чекав на якусь зброю чи напилок, але такі предмети перехоплювали. У мене не залишалося жодної надії! Тоді з відчаю я звернувся до Ісуса. Я сказав Йому: «Якщо Ти існуєш, то я запрошую Тебе на зустріч. Прийди сьогодні о другій ночі до мене у камеру і допоможи мені втекти».

Того вечора я заснув, і раптом посеред ночі мене щось розбудило. Готовий зіскочити з ліжка, я відчув, що у камері хтось є, але нікого не бачив. Тоді усередині себе я почув виразний і сильний голос:

– Андре, зараз друга година ночі, у нас зустріч.

Я покликав охоронця, вигукнувши:

– Це ти кликав мене?

– Ні, – сказав той.

– Котра година? – запитав я.

– Друга.

– Друга і скільки хвилин?

– Рівно друга, – відповів охоронець.

Тоді знову почувся той голос:

– Не будь невіруючий. Я – твій Бог, Бог усіх людей.

– Але я Тебе не бачу! – відповів я.

У ту мить з’явилося світло біля грат віконечка. У цьому світлі я побачив чоловіка з пробитими руками і ногами та дірою на правому боці.

Він сказав мені: «Це також і за тебе».

У ту мить пелена, що впродовж тридцяти семи років затуляла гріхом мої очі, впала, і я побачив усю свою вбогість і зло. Я упав на коліна і залишався у такому положенні до 7 ранку.

Я плакав перед Богом, і все зло покинуло мене. Я зрозумів, що упродовж тридцяти семи років я забивав цвяхи у Його руки і ноги.

О сьомій ранку охоронці відчинили двері і побачили, як я стою на колінах і плачу. Я сказав їм:

– Я більше ніколи на вас не плюну, ніколи нікого не вдарю, нікого не обкраду, адже щоразу, коли я так чинитиму, то робитиму це Ісусові.

Охоронці були здивовані, спершу вони було подумали, що це якась хитрість з мого боку. Та невдовзі швидко зрозуміли, що я цілковито перемінився.

ХЛОПЧИНА З ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ

Один хлопчина з Північної Африки розповідає:

«Коли мені було 15 років, я соромився перед товаришами, бо був чемний». Він відчував сором, бо не був розпусником, як інші. Ми святкуємо іменини цього хлопчика з Північної Африки 28 серпня. Це був святий Августин…

Підлітком Августин довго нічого не соромився. Він зустрічався з дівчиною і мав з нею дитину. Згодом, на прохання матері, він залишив їй дитину і далі пішов до своєї дівчини. Незабаром у нього з’явилася інша, і це увійшло в звичку. Даремно він поїхав геть, жив у Карфагені, Римі, Мілані, йому так і не вдавалося обійтися без коханки. Він став рабом своєї плоті. Він шукав свободи, але не міг її знайти.

Тепер Августин уже знав, що справжнє щастя – це не задоволення. А тоді що таке щастя?

Розчарувавшись у сектах і філософах, він прочитав листи такого собі Савла з Тарсу. І зі здивуванням знайшов там те, чого намарно шукав у егоїстичних задоволеннях. Він знайшов у них Любов. Любов, з якою вірно поєднується знак. Знак нескінченної Любови Того, хто жертвує Своє життя, щоб спасти людство.

У 387 році Августин, у тридцять два роки, приймає хрещення і прагне цілковито посвятити себе Богові. Він повертається у Північну Африку, де отримує священичі та єпископські свячення.

Августин використає свої величезні таланти, щоб створити модель суспільства згідно з Євангелієм, цивілізацію Любови. Втім, він почав змінювати не світ, а себе самого.

Він написав: «Початок добрих учинків починається зі сповіді з поганих учинків». Йому було мало висповідатися у присутності священика. Він публічно висповідався, написавши, як прожив у самолюбстві і марноті, і як Бог змилосердився над його убогістю та визволив його з кайданів («Сповідь»).

Блаженний Августин

Як каже англійський письменник Честертон, «журналістика допомогла мені виявити зло, яке існує у світі. А сповідь набагато більше стала мені у пригоді; вона допомогла мені виявити те зло, яке є в мені, і позбутися його».

Саме про це говорить нам Ісус в Євангелії: «Все це зло зсередини виходить і оск­вер­няє людину» (Мк. 7:23).

Наступна

Покаяння – Частина 5

КНИГИ, ЯКІ ЛІКУЮТЬ Це непроста історія одного вбивці, який став в’язничним капеланом! Захарій Леонард – ... Читати далі

Попередня

Покаяння – Частина 3

ХАМЕЛЕОН Вісімнадцять років. У цьому віці людина стає дорослою, але не завжди буває зрілою. А ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *