Притчі 
Бабуся Валя повернулася з базару о дев’ятій. Усі бабусі прокидаються дуже рано. Старечі кістки не хочуть спати, прагнуть устигнути якнайбільше, поки ще можна. Так говорила бабусина бабця Сима, а тепер вона сама так каже.
Зайшовши в хату, вона відчула: дещо змінилося. Якийсь важкий настрій висів у повітрі. Наче хто наситив його поганими спогадами, замішаними на кепському настрої з домішками роздратування й відчаю.
У дверях зіткнулася із зятем Іваном.
– Здрастуйте, мамо! – випалив він, трохи невдоволений тим, що зустрів тещу. Мабуть, хотів зникнути нишком.
– Доброго ранку, соколику. Куди це ти зрання?
– Та… до Миколи збігаю… Про риболовлю домовитися…
– Риболовля – то добра справа. Авжеж, сходи… Миколчиним батькам привіт переказуй. Хай увечері в гості заходять…
– Добре, мамо… – крикнув Іван уже із сіней, перебіг двір і майже навскач чкурнув вулицею.
Коли сумки були розкладені, у кухні з’явилася манюня Маруся – найперша бабусина помічниця. Дівчинка підбігла, обійняла жінку, притулилася з усіх свої п’ятирічних сил і поцьомала в щоку декілька разів.
– Що сталося вдома? – спитала бабця.
– Мама з татом посварилися. Я не зрозуміла, чому саме, але балакали про ремонт, гроші, ще якісь дрібниці.
– Маєш рацію, саме дрібниці. А ще що?
– Вітька хотів завадити сварці, але отримав на горіхи від обох. Потім на мене гаркнув та й закрився в себе. Грається, напевне.
– Хай пограється. А ви снідали?
– Так, мамуня зварила манну кашу та какао.
– А хочеш, ми з тобою випечемо дивовижний маковий рулет? Я думала завтра зрання ним зайнятися. Але якщо вдома такі негаразди, ми мусимо приготувати якусь дуже смачну, дуже приємну і миротворну страву. Рулет із маком – це саме те, що треба.
– Справді? Ура, ура! – Манюня заплескала в долоні та підстрибнула, переповнена почуттями.
– Допомагатимеш?
– Аякже! Без мене смачною страва не вийде! Чи ти забула? – хитро примружила оченята дівчинка.
– Ні, моя рідненька. Не забула! – і бабуся засміялася у відповідь.
За декілька хвилин баба Валя вже перемішувала дріжджі з молоком, а Маруся всипала цукор.
Бабуся розповідала:
– Зараз ми змішуємо дріжджі з цукром та додаємо трішки теплого молока. Усе свіженьке. Ставимо в тепле місце, за десять хвилин продовжимо.
– Бабуню, а звідкіля ти вмієш випікати таку смакоту?
– Цей рецепт у моїй родині здавна. Як я тебе зараз вчу, так і моя бабуся мені розповідала цей рецепт. Звісно, ми тоді жили скромніше й простіше, але раз на рік для всієї нашої великої родини (а мала я троє братів і двох сестер) випікали пиріжки. Не завжди з маком… З яблуками, сливами, горіхами, вишнями… Що земля вродила – те й брали. З дитинства пам’ятаю ті дні: це було наче свято. Ми прибирали ретельно хату, накривали стіл чистою скатертиною, пекли картоплю, ставили квас. Усі жінки – на кухні. Хто місить, хто ліпить, хто фрукти очищає та нарізає. Піч розтоплена дровами. Я сиджу на ній і тільки спостерігаю, хто що робить, та запам’ятовую. Пиріжки, як поліплять та складуть на велике деко, то до мене, на піч, ставлять на декілька хвилин, аби підійшли… Рідненька, дістань, будь ласка, яйця. А я поки розтоплю маргарин.
– Ще щось?
– Так, подай молоко, його треба підігріти. І дістань горщик із цукром.
– А що мені робити, бабуню? – на порозі кухні стояв Вітя. На хлоп’ячій голівці скуйовдилося вихором золотаво-пшеничне волосся.
– О, Вітька! – зраділа манюня.
– Хлопче, доброго ранку! І тобі знайдеться робота, – бабуся Валя приголубила внука, пригладила вихор і, подумавши, промовила: – Тобі довіряю дуже серйозну та відповідальну роботу – готувати начинку.
– Ух ти, – видихнув Вітька. А Маруся похнюпила губки. Їй було заздрісно: вона теж хотіла відповідальне завдання, тим паче таке смачне.
– Для початку закип’яти воду, залий окропом півкілограма маку. Потім розповім, як робити чудо-начинку, – звернулася бабуся до Віті. Поглянувши на Марусю, пошепки промовила до неї: – Ти чого насупилась? Не можна. Ти ж моя головна помічниця. Тобі треба все відстежувати, не лише начинку. На тобі, можна сказати, уся відповідальність за випікання нашого чудо-рулету. Усміхнись і зроби, що я попросила.
Дівчинка миттю повеселішала і, кинувши на брата переможний погляд, пішла в комору за цукром.
– У моїй родині рулетів не пекли. Найбільше ми полюбляли пиріжки. Та й ділити на велику родину простіше. Випікали зазвичай декілька великих дек. І от поки все не закінчимо, ніхто не брав жодного пиріжка. Тільки один, із найпершої партії, бабуся Сима куштувала: чи вдосталь цукру, чи пухкий, та трішки давала мені поласувати. Оце ж було щастя!
– Тут така шапочка виросла! – крикнула Маруся, зазирнувши в миску з дріжджами.
– Яка краса! – відгукнулася куховарка. – Тепер, манюня, подавай мені по черзі розтоплений маргарин, цукор, молоко, ваніль. Вітю, а ти принеси борошно. Зараз треба небагато, але потім знадобиться значно більше…
Усі продукти були ретельно перемішані у великій емальованій каструлі, опара доведена до консистенції тіста для оладків, накрита чистим вафельним рушником та знову поміщена в тепле місце. Тільки після цього всі разом взялися за макову начинку. Бабуся вчила, Вітя повторював, а Маруся зазирала то з одного боку, то з іншого, а то й на ослінчик ставала та зверху дивилася – контролювала.
Мак треба було перекручувати так: ложку насіння, ложку цукру, знову насіння – цукор. А потім спочатку. І так – тричі! Робили все це на старенькій м’ясорубці. Після першої перекрученої порції Вітя обережненько спитав:
– Ба, а чого не можна все зробити швиденько блендером?
Старенька приховала усмішку та відповіла:
– Чого ж не можна, можна блендером… Я пробувала і ним, і на кухонному комбайні, і міксером. Так ретельно і смачно, як на цій стародавній м’ясорубці, ніде більше не виходить. Саме в ній усі-усі зернятка розкришуються, випускають сік, ретельно перемішуються з цукром. Крім того, ти ж це робиш власними руками, укладаючи свій гарний настрій, задоволення від цікавої роботи, тому начинка виходить ще смачнішою.
– Справді? – здивувався онук.
– А ти як думав? Звичайно!
Вітька засопів, але знову засипав суміш до отвору, тільки старанніше закрутив ручкою.
– Готові пиріжки ми викладали на стіл на чисті лляні рушники. На один край клали, іншим накривали – рушники ж пряли та вишивали довгі, метрові, а може, і більші. Коли всі пиріжки були на столі, зазвичай наставала пора обідати. Уся велика родина збиралася. Спочатку їли солоне – картоплю, овочі. А потім уже ласували солодким – пиріжками. Я – тоді ще мала – аж подих затамовувала, коли мама подавала мені першого смаколика. Я тримала його двома руками, кусала потроху й дуже обережно, щоби жодна крихта не впала на стіл. Навіть квасом не запивала, аби не перебити смак випічки… Мені здається, такої насолоди, як у дитинстві, більше не буває… Марійко, поглянь, що там у нас.
– Ой, тісто майже дістало рушника!
– Це добре. От тепер нам потрібні борошно та олія.
Бабуся-чарівниця налила олію в мисочку і, вмочуючи в неї руку, вправно почала вимішувати тісто просто в каструлі. Марійка стояла поруч і з дуже серйозним виразом обличчя підсипала ложками борошно. Тісто кумедно пищало, зменшувалося в об’ємі, ставало густіше. Дівчинка не стрималася і зловила одним пальчиком шматочок тіста.
– М-м-м-м… як смачно! – вигукнула вона. Тепер брат невдоволено зиркнув на неї, мовляв, чого там сама куштуєш, а іншим не даєш.
– Тісто має бути м’якеньке, еластичне, – навчала куховарка дівчинку. – Що ніжніше виходить тісто, то пухкіші пиріжки. Борошна я кладу завжди «на око», ніколи не можу сказати, скільки саме. Просто дивлюся, щоби тісто було вимішане, але не тверде. Бо випечуться буцики!
Онуки пирснули та на два голоси почали вимовляти чудернацьке слово: «Бу-у-у-цики! Буцики-буцики!»
– Ага, хоч один раз доведеться скуштувати такі дубові булочки, то й знатимете, що воно є насправді, – жартувала бабуся Валя.
– Але ж у нас будуть смачненькі та розсипчасті!
– Авжеж!
Тісто знову відставили підходити. Вітя закінчив свою роботу. Тому всі втрьох сіли перепочити. Бабуся вела далі оповідь:
– Того ж святкового дня, обов’язково ввечері, ми з бабусею ходили в гості до хрещеної. У кошик клали гостинець: декілька пиріжків, фруктів чи молока – та йшли.
– Як Червона Шапочка?
– Майже, тільки вовки нам не зустрічалися. У хаті хрещеної завжди пахло різноманітними травами, а на тину висіли догори дригом глиняні горщики. Її чоловік був гончарем. Відомим на селі, до них усі приходили замовляти посуд. Я дуже любила відвідувати їх. Вони завжди були привітними, ласкавими, розповідали безліч цікавих історій, які я слухала, роззявивши рота. Зараз розумію, що більшість із них були вигаданими, але тоді мене вир тих оповідань закручував у такі казкові тенета, що вибиратися з них не було жодного бажання…
– То от звідки ти знала таку кількість казок, якими заколисувала мене в дитинстві? – у кухні з’явилася мама. Очі в неї були трохи червоненькі, але це помітила тільки бабуся.
– Мама! – дітлахи зірвалися з місць та підскочили до жінки.
– А чим ви тут займаєтесь? Такі неймовірні пахощі!
– Ми виробляємо казковий маковий рулет! – відповіла манюня і з дуже зосередженим виглядом додала: – Треба перевірити, як там тісто.
– Справді? Макові рулети? Ой, як чудово! А чого ж не покликали?
– Навіщо? Казкові калачі – це така річ, яка сама всіх збирає докупи, – усміхнулася стара куховарка.
– Бабуню! Тісто знову виросло, його майже повна каструля! – і Маруся вдруге відщипнула пальчиком шматочок та відправила до рота.
Тепер за роботу взялися вчотирьох. Бабуся розділяла тісто та вимішувала, мама розкачувала, Вітя, не шкодуючи, накладав макову кашку, з мамою скручував та заліплював рулет, а маленька Марійка змащувала його збитим яйцем. Зробили перші два великі калачі на деко. У розігріту духову піч поставили їх випікатися. Тіста лишалося ще на два чи три вироби.
Тим часом також разом перемили й перетерли посуд, приготували місце та рушники для чудо-страви, нарізали салат до обіду.
– А чим удома так смачно пахне, що аж за куток на вулиці чутно? – на порозі з’явився батько, щось ховаючи позаду себе.
– Таточку, а де ти був? Уся родина тут, скоро смаколики їстимемо, а тебе немає, – Марійка пригорнулася до тата.
– Квіти вам збирав, – відповів той і вийняв із-за спини величезний різнобарвний букет польових квітів.
– М-м-м-м… пахощі, немов у старій хаті моєї хрещеної, – відгукнулася бабуся.
– Який гарний! – вимовила мама. Її очі знову зволожилися, але тепер від вдячності та розчуленості.
Чоловік пригорнув її до себе й тримав довго-довго, шепочучи на вушко щось ніжне та важливе. Нарешті квіти опинилися у вазі, а до загального гомону голосів долучився й басистий батьків. Накривали стіл уп’ятьох, жартуючи, перебиваючи одне одного, сміючись.
Стара куховарка зазирнула до печі, упевнилася, що казкові рулети – приборкувачі негараздів – готові, вийняла деко, вмостила на дошці. Потім мимоволі поглянула вгору та навколо себе.
Удома було затишно та лагідно. Сум і печаль відійшли геть, нічого не лишивши після себе. Тільки маково-ванільний аромат огорнув усю хату своїми теплими обіймами.
Рецепт: Здобний рулет з маком
Інгредієнти:
- дріжджі – 100 грамів;
- молоко – 0,5 літра;
- топлений маргарин чи масло – 250 грамів;
- яйце – 5 штук + 1 (змащувати вироби);
- цукор – 0,5 кілограма;
- ванільний цукор – 1 пачка;
- борошно – 2-2,5 кілограма;
- мак – 2 склянки;
- цукор – 2 склянки.
Щоби зробити гарну опару, треба розчинити дріжджі в теплому молоці (1 склянка), додати ложку цукру, поставити в тепле місце. Через десять-п’ятнадцять хвилин опара підніметься і стане, наче капелюшок. Треба перелити її в емальовану велику ємність (каструлю, відро), додати яйця, решту молока, цукор, масло (попередньо розтоплене на маленькому вогнику). Усе перемішати, зробити тісто, як на оладки. Залишити, щоби підійшло.
Тим часом приготувати начинку. Мак ретельно перемішати з цукром і гарно пропустити через ручну м’ясорубку тричі поспіль. На бажання начинку можна вигадати найрізноманітнішу: зі слив, яблук, вишень, ревеню, ягід, сиру.
Приблизно за півгодини тісто має підійти. Треба додати потроху один кілограм борошна, гарно перемішати ложкою та залишити іще підходити. Коли дозріє вдруге, знов додати борошно та акуратно вимішати. Утретє – додати ванільний цукор. Вимішувати гарно, але щоби тісто залишалося м’яке, не пружне. Найкраще вимішувати, умочуючи руку не в борошно, а в олію; борошно додавати в разі потреби. Коли тісто під час вимішування пищить – це дуже добра ознака. Залишити тісто відпочити. Коли ще раз підійде, можна формувати вироби: рулети, пиріжки, калачі.
Розкачати тісто завтовшки сім міліметрів, зверху покласти шар маку (чи іншої начинки). Загорнути рулет, гарно защипнути краї. Викласти на деко, змастити збитим яйцем. Випікати близько тридцяти хвилин за температури сто вісімдесят градусів.
Найкраще смакує, коли велика родина збирається разом.
