Притчі 
Так солодко прокидатися в суботу вранці! Нікуди не поспішати, валятися в ліжку, солодко мружачи очі від сонячних промінчиків, усміхатися білогривим хмаринкам.
А ще б гарно зараз кави зі смаколиками, от би маму попросити щось цікаве приготувати, а?
«Але ж я сама вже давно мама!» – чи то радісно, чи то сумно подумала Ірина, потягнулася та підвелася. Хутенько вмилася – і бігом на кухню.
Знайшла диск із «Козаками» та включила улюблені мультики, просто так, аби створити дитячо-суботньо-гарний настрій. Довго й уважно вивчала вміст холодильника. Він уже очікував здобичі після полювання на недільному ринку. Залишилося всього потрошку: сир, ковбаска, помідор, смажені баклажани, шматочок відвареної курочки. «Якщо додати зелені та цибулі, вийде гарна піца!»
Тісто зробила прісне, не тоненьке й не товсте, якраз середньої товщини, щоб усім сподобалося. Виклала на деко, зверху розмістила начинку у творчому безладі. Верхній шар – традиційно – тертий сир.
Діти вибігли на кухню в ту мить, коли деко відправлялося до духовки.
– Доброго ранку, мої курчата! – Ірина поцілувала Марійку та Мишка. – Ану ж бо хутенько чистити зуби, потім сніданок, а після вам ще на гуртки.
Діти спробували залипнути біля комп’ютера, але мама спинила мультики та кинула на них нібито суворий погляд. Вони неохоче попленталися до ванної кімнати.
Утім, коли повернулися, настрій уже був бойовий!
– Марійко, гукни тата, він, напевне, у майстерні. Снідаємо за п’ять хвилин.
Мишко й Вітя були дуже раді піці. Що треба чоловікові для гарного настрою? Гарненько поснідати, а якщо ще ресторанною стравою в домашньому виконанні – то найкраще!
А Марійка підозріло поколупала шматочки баклажанів, похнюпила губки й спитала:
– А солоденького нічого нема? Може, сирники чи млинці?
– Ні, донечко. Не встигла. Приготую щось смачненьке до вашого повернення. Я придумаю щось особливе!
«Щось особливе» дуже підкупило Марійку, бо вона це прийняла на свій рахунок – саме на її прохання мама приготує незвично смачну страву. Тепер і в неї настрій покращився так, що вона з’їла весь доволі величенький шматочок піци, тільки баклажани залишила.
Після того як Ірина відрядила дітей до Будинку культури: Марійку – на співи, Мишка – на карате, – зайшла до столярної майстерні, обійняла чоловіка та промовила:
– Сонечко, що виробляєш сьогодні?
Небагатослівний Вітя повернув Ірину до закріпленої на верстаку наполовину готової наборної кришки журнального столика. Візерунок був дуже складний, із п’яти чи шести порід дерева, але неймовірно гарний.
– Яка краса! Ти мені не розповідав про цей витвір!
– Якось учора натхнення схопив, саме лад наводив, знайшов цілу купу маленьких шматочків деревини, то ось таке взявся зробити.
– Ти в мене справжній деревинний чарівник! – Ірина поцілувала чоловіка та пригорнулася до нього. Потім згадала, чого зайшла, і повела далі: – Діти на своїх розвагах, повернуться годинки за дві. Я поки сходжу в справах, повернуся швиденько. Ти ж не сумуватимеш?
Вітя похитав головою, вони обоє розуміли, що за улюбленою справою час минає зовсім непомітно.
Ірина ще раз чмокнула Вітю в щоку й вибігла. У дворі вона взяла відерце, відв’язала Віллі та вийшла в ліс. Собака, як це він робив завжди, перші декілька хвилин шалено носився довкола господині, мотав головою, крутив хвостом, наче в дивному ритуальному танці, на всі лади показував, як він радіє прогулянці в лісі.
– Віллі, тихіше! Будь чемним, спокійним хлопчиком. Матимеш удосталь часу набігатися.
Дерево шовковиці вона примітила кілька днів тому. Поверталася з прогулянки з Віллі, тільки не звичною стежкою, а іншою дорогою, на якій наполіг собака.
Дерево було невисоке, але рясно обліплене ягодами. «Таке багатство, а ніхто не збирає!» – подумала жінка і вирішила у вихідні обов’язково навідатися до шовковиці.
– Ось і прийшли, – звернулася до Віллі. – Ти гуляй навкруги, та, будь ласка, далеко не тікай. І пильнуй, аби чужі не підкрадалися, а я поки позбираю врожай.
Із грацією мавпеняти доросла тридцятичотирирічна мама двох дітей-підлітків видерлася на дерево.
– От так-так! Сама від себе не очікувала такої спритності. М’язи пам’ятають рухи! – уголос засміялася Ірина.
Звичайно, не обов’язково було лізти на дерево, і взагалі можна було купити шовковиці. Але… найсмачніші ягоди – щойно зірвані з дерева. Це вона пам’ятала з дитинства дуже добре. А тут ще діти порозбігалися в справах. На самоті можна було дозволити собі теж побути маленькою дівчинкою. Це тільки власним дочкам-синочкам та напрочуд серйозним роботодавцям здається, що ми – дорослі, але це ж зовсім не так!
Ірина з насолодою перші ягоди кинула до рота, а решту почала складати у відерце, яке підвісила поряд на гілля.
Коли Віллі набігався, нанюхався, наганявся за білками та всівся під деревом, Іринине трилітрове відерце вже було майже повне. Натхнення творить чудеса! У будь-якій справі.
«От і добре, зробимо сьогодні шовковичний день! Обіцяла дочці до повернення, тож треба терміново братися до справ, загулялися ми з тобою, собаче!» – і Ірина поспішила додому.
З двору крикнула чоловікові, що вже повернулася, та побігла до кухні. У шухлядці віднайшла свою давню жерстяну скриньку з рецептами. Такі коробки були у великому дефіциті багато років тому. Тому металевий скарб і сам у собі ховав зазвичай скарби. Спочатку – невибагливі прикраси юної Іринки, потім – листи з армії від Віті, – тоді ще залицяльника, згодом – її записнички висловів та поведінки малих Мишка та Марійки, доки їм не виповнилося по три рочки. Нині ті всі важливі документи теж живі-здорові, але в окремій шухляді в спальні, а стародавня коробочка перемістилася на кухню та зберігає рецепти. Їх дуже багато: старі бабусині секрети, мамині поради до весілля та початку нового дорослого життя, нотатки й інструкції щодо деякого приготування від подружок, свекрушині рекомендації та настанови, поради відомих кулінарів із газет і журналів. От якраз серед них і віднайшовся рецепт з яскравим малюнком, що так причарував Іринку колись. «Мафіни із шовковиці». Те, що треба!
Не вагаючись, Ірина запросила до столу всі необхідні продукти: борошно, цукор, лимон, яйця. Не знайшлося тільки кислого молока, бо пішло в тісто для піци. За ним жінка сходила до старенької сусідки, що тримала корову та завжди могла поділитися молочними продуктами.
Тісто вийшло рідке, наче на оладки. Змастивши формочки олією та присипавши борошном, Ірина наполовину заповнила їх тістом, щедро насипала в кожне тістечко шовковиці, зверху ще додала тіста, поставила мафіни в гарячу духовку.
Тим часом узялася варити кисіль. В її дитинстві татусева бабуся любила (і варила) молочний рідкий кисіль, а мама готувала густий ягідний. Саме таким, за маминим рецептом, вона планувала нагодувати своїх рідненьких.
Це виявилося теж зовсім нескладно: закип’ятити воду, додати цукор, сік лимона, ягоди. Усе закип’ятити, проварити і додати розчинений і гарно перемішаний у невеликій кількості води крохмаль. Розлити в красиві широкі склянки, перенести на підвіконня, аби охололо, зверху в кожен кухлик покласти листочок м’яти.
Коли діти влетіли у двір – усе було готово. Навіть батько вже допомагав носити посуд на веранду та уважно принюхувався до неймовірного аромату, яким була наповнена кухня.
– Ма-а-а-а-а, – промовила Марійка, – а що це таке гарне?
– Привіт із мого дитинства, – підморгнувши, відповіла Іринка.
– Ти таке в дитинстві їла? – поцікавився Мишко.
– Ні, я за таким у дитинстві на дерева лазила.
– І сьогодні теж? – затамували подих обоє, і навіть Вітя, спинившись, глянув на дружину.
– І сьогодні теж, – мовила вона та пішла на веранду, легко підхопивши блюдо з кексами й нібито не помічаючи здивованих поглядів її рідних.
– На Сході шовковиця вважається священним деревом, під її кроною у дворі ставлять стіл, за яким проводять час усі члени родини, під ним можуть влаштовувати й ложе. У цього дерева все корисне – корені, гілочки, листя й, звичайно, плоди, – розповідала мама, коли діти наминали мафіни, а батько з цікавістю дослідника куштував темний і густий, наче саме нічне небо, кисіль.
– Мамо, то навіщо до лісу ходити? Давай у дворі посадимо. Збиратимемо свої врожаї, – вигукнув Мишко.
– Точно! Мам, давай! – підтримала брата (що бувало вкрай рідко) Марійка.
– Гарна ідея! Я не заперечую, – усміхнулася хазяйка.
І швиденько поприбиравши посуд зі столу, уся родина дружно вирушила в ліс під славне тутове дерево за молодою паростю.
Рецепти: Мафіни із шовковиці
Інгредієнти:
- ягоди шовковиці – 350 грамів;
- цукор – 1 склянка;
- яйце – 1 штука;
- лимон – 0,5 штуки;
- кефір – 1 склянка;
- борошно – 1 склянка;
- ванільний цукор – 1 дрібка;
- сода – 0,5 чайної ложки.
Цукор гарно розтерти з яйцями. З половини лимона натерти цедру, усипати в суміш. Додати ванільний цукор, соду, борошно, кефір. Ретельно перемішати. Пластикові (чи металеві) формочки для кексів змастити олією або маслом, присипати борошном. Третину наповнити тістом, насипати ягід, ще залити тістом (залишити місце, щоби було куди тісту підніматися). Випікати за температури сто вісімдесят градусів п’ятнадцять хвилин. Можна також використовувати цей рецепт і для приготування пирога, тільки випікати його треба 35-40 хвилин.
Смакує найкраще на літній терасі з гарним краєвидом.
Кисіль із шовковиці
Інгредієнти:
- ягоди шовковиці – 1 склянка для соку + 1 склянка просто ягід (можна інших – малина, вишня, ожина);
- цукор – 0,5 склянки;
- крохмаль – 6 столових ложок;
- вода – 3 склянки;
- лимон – 1 штука.
З лимона вичавити сік. Помиті ягоди шовковиці перетерти крізь сито. В окріп додати цукор та ягоди, проварити п’ять хвилин. Улити сік із шовковиці та лимона, тоненьким струмочком додати крохмаль, що попередньо був розведений невеликою кількістю води. Швидко й ретельно перемішати. Розлити в чашки з найкумеднішими малюнками, охолодити спочатку до кімнатної температури, потім поставити до морозилки.
Насолоджуватися, поїдаючи десертними ложками і смакуючи ягодами.
