Притчі Майстер у жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але в його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.
Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:
– Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.
– У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.
***
Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби той узявся навчати його.
– Чого саме маю тебе навчати? – запитав Майстер.
– Мудрості, – такою була відповідь.
– Ах, друже мій. Я б залюбки, якби не одна суттєва перепона.
– Яка саме?
– Мудрості не навчають.
– Тож я нічому не зможу навчитися тут?
– Мудрості можна навчитися. Але їй неможливо навчати.
