Притчі МОРОЗИВО ДЛЯ ДУШІ
Минулого тижня я повела своїх дітей до ресторану.
Мій шестирічний син спитав, чи може він подякувати.
Коли ми схилили голови, він сказав:
– Боже добрий, Боже великий! Дякую Тобі за їжу (і я був би ще більше вдячним, якщо б мама купила нам морозиво на десерт), за свободу і справедливість для всіх, амінь.
Водночас зі сміхом відвідувачів, які були поруч, я почула коментар однієї пані:
– Ось до чого докотилася ця країна, діти не вміють молитися. Просити в Бога морозиво!.. Такого я ще не чула!
Почувши це, мій син заплакав і спитав мене:
– Я зробив щось погане? Бог розсердився на мене?
Я підтримала сина і сказала, що він учинив дуже добре і що Бог, звичайно, не сердиться на нього.
Тоді до нашого столика підійшов літній пан. Він підморгнув моєму синові і сказав:
– Я щойно довідався, що Богові ця молитва здалась чудовою.
– Справді? – спитав мій син.
– Звичайно!
Потім драматичним шепотом, вказавши на жінку, коментар якої викликав цю ситуацію, він додав:
– Дуже погано, що вона ніколи не просила морозива в Бога. З’їсти трошки морозива часом дуже корисно для душі.
Як і слід було сподіватися, в кінці обіду я купила дітям морозива. Якусь мить мій син пильно дивився на своє морозиво, а потім зробив те, чого я не забуду до кінця життя. Він узяв морозиво і, не сказавши жодного слова, вийшов з-за столика і поставив його перед тією пані. Широко посміхнувшись, малий промовив:
– Візьміть, це вам, морозиво корисне для душі, а з моєю душею уже все гаразд.
Невідомий Автор
| Від дітей можна багато чого навчитись про прості життєві речі, їхня невинна безпосередність – це щось дивовижне… |
ВАЖКИЙ ХРЕСТ
Один юнак уже не давав собі ради зі своїми проблемами. Він упав навколішки і став молитись: «Господи, я вже не витримую, мій хрест занадто важкий».
Бог, як завжди, прийшов на допомогу і відповів йому:
– Сину Мій, якщо ти не можеш нести свого хреста, залиш його в цій кімнаті. Тоді відчини двері в іншу і вибери собі той хрест, який хочеш.
Хлопець полегшено зітхнув.
– Спасибі, Господи! – сказав він і зробив те, що велів йому Бог.
У кімнаті було багато хрестів, деякі з них такі великі, що годі розгледіти їхню верхівку. Потім він побачив маленький хрест, спертий при дверях.
– Господи, – прошепотів він, – мені пасує оцей, біля дверей, – і показав на хрест.
А Бог відповів:
– Сину Мій, це хрест, який ти щойно залишив.
Невідомий Автор
| Коли життєві проблеми видаються тобі гнітючими, завжди буває корисно розглянутися навколо і подивитися, з якими проблемами стикаються інші люди. І ти побачиш, що повинен вважати себе щасливішим, аніж собі уявляєш. Хай яким є твій хрест, хай яким є твій біль, після дощу завжди засяє сонце. Жоден хрест не є важким, коли Отець допомагає тобі його нести! |
ПРОЩАВАЙ, ДОРОГИЙ ТАТУСЮ
«Мені дуже жаль, тату, але думаю, що звертаюсь до тебе востаннє. Я справді дуже шкодую про все це. Настав час сказати тобі правду. Скажу чітко і зрозуміло: наркотики мене вбили, тату. Я познайомився зі своїми вбивцями в 15-16 років. Це жахливо, правда?
Знаєш, як це сталося? Один елегантно одягнений пан, справді дуже елегантний, дуже красиво говорив і познайомив нас із нашим майбутнім вбивцею – наркотиком. Я спробував було відмовитись. Я справді спробував це зробити, але той пан кинув виклик моїй гідності і сказав, що я не чоловік. Йому було достатньо сказати тільки це, чи не так?..
Я увійшов у світ наркотиків. Я нічого не робив без наркотику.
Я відчував, що всі люди навколо і мій друг наркотик посміхаються мені, посміхаються…
Знаєш, тату, коли починаєш, все тобі здається смішним і потішним. Навіть Бога я вважав смішним.
Сьогодні в цій лікарні я визнаю, що Бог є найважливішим у світі, знаю, що без Його допомоги я б не написав того, що зараз пишу.
Тату, ти не повіриш, але життя наркомана є жахливим. Людина відчуває, ніби її розриває зсередини. Надзвичайно страшно, і всі молоді люди повинні знати це, щоб уникнути цієї біди.
Я не можу ступити і трьох кроків, щоб не втомитися. Лікарі кажуть мені, що одужаю, але, виходячи з палати, похитують головою.
Тату, мені лише 19 років, а я вже знаю, що в мене немає шансів вижити.
Для мене вже все скінчено, але маю до тебе останнє прохання.
Розкажи про це всім молодим людям, яких ти знаєш, і покажи їм цього листа. Скажи їм, що на кожному подвір’ї коледжу, у будь-якій авдиторії, на кожному факультеті, у кожному магазині чи в будь-якому іншому місці може з’явитись елегантно вдягнений чоловік, який покаже їм їхнього майбутнього вбивцю, що знищить їхнє життя.
Будь ласка, зроби це, тату, щоб для них не було запізно.
Пробач мені, тату, я надто багато страждав. Пробач мені, що й тебе змусив страждати через свої дурощі.
Прощавай, дорогий татусю!»
Невідомий Автор
| Автор цього листа помер через кілька днів після його написання від передозування наркотику. Цей лист було опубліковано в місті Танділ, провінція Буенос-Айрес, Аргентина, у жовтні 1996 року. |
КОЛИ ПЛОДУ НЕ ВИСТАЧАЄ НА ВСІХ
Одного разу троє чоловіків заблукали в горах, і знайшли вони тільки один плід, щоб наїстися. Нещасні буквально вмирали з голоду.
Тоді з’явився їм Бог і сказав, що випробує їхню мудрість і залежно від того, як вони себе покажуть, врятує їх. Отож Бог запитав їх, що вони могли б просити для того, аби вирішити цю проблему й усі наситились?
Перший сказав: «Нехай з’явиться більше їжі». Бог відповів, що в цій відповіді немає мудрости, бо не слід просити в Бога, щоб з’явилось чудесне рішення для наших проблем, а необхідно використовувати ті засоби, які в нас є.
Тоді сказав другий: «Зроби так, щоб цей плід виріс, і нам його вистачило на всіх». На що Бог відповів: «Ні, це погане рішення – просити щоразу помноження того, що ми маємо для вирішення проблеми, бо людину ніколи не вдовольнити, і тому їй ніколи не буде достатньо».
Наостанок промовив третій: «Мій добрий Боже, хоч ми й голодні і горді, зроби нас маленькими, щоб плоду вистачило на всіх».
Бог сказав: «Ти добре відповів, бо людина, коли стає смиренною і маленькою в Моїх очах, тоді побачить процвітання».
Невідомий Автор
| Нас завжди привчали, що наші проблеми вирішать інші або щоб ми шукали легкого розв’язку, тому ми завжди просили, щоб усе вирішив Бог, а самі при цьому нічого не змінювали і нічим не жертвували. З цієї причини нам дуже часто здається, що Бог нас не слухає, бо ми просимо, нічим не жертвуючи, і завжди хочемо залишатися переможцями. Дуже часто ми є просто егоїстами і завжди хочемо все для себе.
Ми станемо щасливими того дня, коли зрозуміємо, що найкращий спосіб просити щось у Бога – це визнати себе слабким і бути смиренним, відмовившись від власної гордині. І тоді, коли зменшимося в прагненні розкоші і станемо м’якими серцем, ми відчуємо Боже благословення і зрозуміємо, що Він нас таки слухає. Попроси в Бога, щоб Він зробив тебе маленьким… Спробуй!!! |
