Вiд серця до серця – Частина 3

Хто блаженний?

Якось увечері Ісус завітав на парохіяльні збори. Подав знак присутнім, аби присунули стільці ближче і всілися колом. Тоді Сам сів в осередку і став проповідувати:

– Блаженні, хто ставить понад усе любов родини і друзів, – ті, на кого родина завше може покластися, – їх-бо є царство небесне.

Блаженні, хто оплакує рідних та близьких, що відійшли у вічність, і бореться з немилосердною долею, – батьки-одинаки, котрі намагаються самотужки виховати своїх дітей, батьки і матері, чиї серця, чиї обійми розкриті для норовливих синів та дочок, – адже вони потішені будуть.

Блаженні, хто знаходить свою радість у щасті інших, – віддані батьки, сповненні великої жертовності вчителі – вони-бо землю успадкують.

Блаженні, хто прагне й кому вдається вийти за межі своїх власних інтересів та потреб і дбати про спільне благо, хто почуває своєю відповідальністю перед іншими – вони-бо насичені будуть.

Блаженні, хто шанобливо й уважно ставляться до колег і підлеглих, хто пам’ятає, що Бог милосердний і всепрощаючий, отож не скупі на прощення і співчуття для інших – вони-бо сподобляться Господнього милосердя.

Блаженні, хто присвятив своє життя пошукам Божої милості й справедливості, хто служить людям, даруючи радість через виявлення Божої присутності в їхньому житті, – адже вони Бога уздрять.

Блаженні миротворці, ті, хто має рідкісний дар мирити людей, коли злоба й себелюбство загрожують їхнім стосункам, а, зрештою, їхнім душам; хто ладен першим простягнути руку на знак прощення і примирення; хто несе втіху зраненим, забутим, виштовханим на узбіччя життя – вони-бо назвуться синами й дочками Божими.

Блаженні, хто зносить переслідування і знущання за правду й справедливість, батьки, наставники, люди високого духу, що повстають супроти фальшу й облуди, згубних стереотипів, цинізму й відчуження від суспільства, які нагадують про насущні потреби дітей, про допомогу нужденним, про співчуття до заблуканих і пропащих, а також про захист визискуваних – їх-бо є царство небесне.

– Радійте й веселіться, – мовив Ісус до тих, що зібралися незабутнього вечора в парохіяльній залі. – Велика-бо ВАША нагорода на небесах.

Шукати знахідку

Передріздвяна купівельна лихоманка. У товпищі перехожих на, багато прикрашеній до Різдва, п’ятій авеню в Нью-Йорку – мама з чотирирічною донечкою. Дівчинка безнастанно дивиться під ноги.

– Чого не дивишся на вітрини? Поглянь які гарні, барвисті! – питає мама, трохи занепокоєна доньчиною поведінкою.

– Я щось шукаю, – відповідає дитина.

– Що ж ти, цікаво, шукаєш там, під ногами?

– Матусю, – поважно відказує дівчинка, – я шукаю якусь знахідку.

А хіба ми не уподібнюємось до тієї дівчинки? Багато з нас проживає своє життя, погляд уп’явши в землю, шукаючи якоїсь знахідки і не зважає на те, що оточує нас.

Ми всі складаємо одну мозаїку

Одного дня учителька Закону Божого принесла на урок великий плакат, закритий газетою. Взяла ножиці й порізала його на п’ятнадцять частин. Тоді кожному учневі вручила один відтинок, говорячи:

– Візьміть це додому, але смужку газети не знімайте. А головне, не забудьте принести кожен свою частку на наступний урок.

На наступному уроці вчителька запросила учнів розташуватися круг столу і з відтинків плаката знову скласти одне ціле. Усі з нетерпінням чекали, яка ж то картина постане перед їхніми очима. І ось, коли всі частинки лягли на стіл, виявилося, що в плакаті є дві прогалини – бракувало двох частин. Двоє дітей таки забули принести свої відтинки.

Учителька, скориставшись такого нагодою, сказала учням:

– Ісус хоче, щоб ви стали Його учнями. Та, якщо хтось із нас не виконує своїх обов’язків, Ісусове свідоцтво в нашому світі втрачає дещицю свого блиску – от як цьому плакатові бракує двох відтинків.

Через таїнство хрещення кожен учень Христовий отримує свою частку великої мозаїки. Що зробив зі своєю часткою ти? Чи не випустив її з поля зору?

Молися ж, аби не втратити свого окрайця Ісусової мозаїки, аби в тій мозаїці не вирізнялася відверта прогалина.

Час на те, аби звестися з колін

Серед ночі спрацювала пожежна сигналізація – у будинку рознісся пронизливий писк, що розбудив усю родину. Зірвавшись з ліжка, батьки загаласували до дітей, щоб ті якнайхутчіше вибігали з дому. Вже надворі виявилося, що одна дитина залишилася в будинку. Справдилися найтяжчі батьківські страхи. Здійняли очі вгору й побачили свого сина, ув’язненого серед полум’я, у вікні на другому поверсі.

Батько, вельми побожний і активний парохіянин, упав навколішки і став благати Бога, щоб урятував його сина. Мати теж вирізнялася глибокою вірою, але, водночас, була особою дуже практичною. Не гаючи часу, вона помчала до сусідського гаража, зняла зі стіни розсувну драбину, приставила її до вікна і так урятувала сина з охопленого полум’ям будинку.

Бувають хвилини, коли найкращим проявом віри є звестися з колін, мерщій принести драбину й рішуче зробити те, чого вимагає ситуація, що склалася.

Бути добрим батьком

Бути добрим батьком – означає бути справжнім чоловіком:

• виховувати дитину силою свого духу, а не брутальною фізичною силою;
• слухати, приділяти увагу, віддавати час і сили, навіть якщо стомлений і поглинений вкрай важливими справами;
• бути чуйним до потреб дитини, до її душевного болю, а не дбати лишень про себе, про власні гаразди;
• вміти визнавати свої помилки та поразки й просити в дитини розуміння і вибачення;
• бути терплячим, щирим, відвертим, зізнаватися у власній нестриманості, упередженості, невдоволеності, озлобленості, спричинених усвідомленням своєї внутрішньої недосконалості;
• пригорнути дитину з любов’ю, а коли треба – відновити розірвані узи;
• любити дитячу стихійність, приймати дитину такою, якою вона є, а не вимагати від неї наперед визначених, облудно-схематичних реакцій;
• разом із дитиною виявляти Дух Божий у величному сході сонця, у легітному вітерці, що пестить обличчя, у радості од бігу і дотику рук, од світла взаємної любові;
• угледіти в дитині майбутнього чоловіка чи майбутню жінку і бути вдячним за змогу брати участь в її, дитини, внутрішньому становленні.

Бути чоловіком – означає стати самим собою. Це змога стати батьком для своєї дитини, а дитині – змога бути дитиною для свого батька.

Поради батькам, що виховують дітей-підлітків

1. Не забувайте хвалити їх. Пам’ятайте, що підлітки вирізняються підвищеною активністю. Цікавтеся усім, що робить ваш син або дочка. Більше часу віддавайте на заохочення до корисного і доброго, менше – на покарання за шкідливе і зле.
2. Нехай мають час для себе. Це, зазвичай, виправдовується, бо так вони можуть переосмислити різні справи, події та ситуації. Поважайте їх право на особисте життя.
3. Будьте готові зрозуміти і пояснити. Підлітки часом не розуміють самих себе, отож, потребують батьків, до яких можна звернутися, будучи певним, що тебе, у кожному разі, вислухають, а ще й спроможуться щось розтлумачити.
4. Учіться. Юнацтво сподівається, що ви знаєте відповіді на всі їхні питання. Коли ж не знаєте, – мерщій дізнавайтесь!
5. Будьте поряд, не понад ними. Виказуйте спокійне зацікавлення тим, у що вони одягаються і куди вирушають. Готуйте їх до того, щоб жили власним – не вашим – життям. Завжди будьте напоготові. Підліток потребує мудрих настанов і порад, однак не чіпляння до кожної дрібниці.

Ірландське шлюбне благословення

Нехай ваша стежка не губиться в хащах.

Нехай вітер завше дме вам у спину.

Нехай сонце осяває ваші обличчя, а дощі зрошують ваші поля.

Нехай світло любові й дружби буде вам провідником на спільних ваших дорогах.

Нехай дитячий сміх лунає у ваших домівках.

Нехай радість життя, присвяченого одне одному, викликає посмішку на ваших устах і додає блиску вашим очам.

Коли ж по житті, сповненому любові, вічність закличе вас до себе – нехай милостивий Бог простягне до вас Свої руки, руки, що підтримували вас впродовж довгого, щасливого земного буття.

Нехай ласкавий Бог пригорне вас навіки віків.

А нині хай дух любові оселиться у ваших серцях.  Амінь.

Додати миготливого блиску

Техніка французького художника Жоржа Сера – так званий пуантилізм або неоімпресіонізм – була дуже трудомісткою. Полягає вона в тім, що художник безліч разів торкається пензлем полотна, внаслідок чого постає на ньому сила-силенна кольорових цяток. Якщо дивитися на цятки зблизька, то не помітно, що разом вони складають цілісну композицію. Та, глянувши з відстані, бачиш, як ті крихітні крапочки – червоні, блакитні, жовті чи якісь інші – творять обриси предметів.

Мистецтвознавці твердять: ледь помітні барвисті плямочки додають малярським образам своєрідного миготливого блиску, всі ж купно складають неповторну композицію. Сера вважав, ніби крапка одної барви, уміщена біля крапки іншої барви, в оці глядача створює ілюзію ще іншої барви, а також цілком несподіваних форм. Отже, поодинокі плямки барв не творять, барва постає у співвідношенні сили-силенної кольорових крапок.

А хіба громада, спільнота, парохія не складаються з багатьох окремих «цяточок» віри й любові? Кожен із нас має свою «барву», кожен випромінює своє, цілком особисте, світло. Коли окремі таланти мають змогу вільно розвиватися, виявляти свою власну, непідробну «барву», існуючи поряд, але в гармонії з іншими самобутніми талантами, тоді загальний блиск є неповторним і вельми яскравим. Тоді вони спроможні творити обриси й форми співпраці, співучасті, співжиття.

Диявол і збіжжя

Давня єврейська легенда оповідає про подорожнього, що набрів на стодолу, де нечистий тримає зерно. Це зерно він задумав посіяти в людських серцях. Були там лантухи з написами: «Ненависть», «Страх», «Жадоба», «Відчай», «Мстивість», «Заздрість», «Хтивість», «Пияцтво».

Із сутіні виступив диявол і зав’язав з подорожнім розмову. Задоволено розповідав йому, як легко ті паскудні зерна проростають у людських серцях.

– А скажи-но мені, – мовив подорожній, – чи є на світі серця, в яких твоє зерно проростати не в силі?

З острахом роззирнувшись, нечистий пошепки визнав:

– Ті зерна ніколи не проростуть у серці доброї, великодушної, вдячної і радісної людини.

Змагання за терновий вінець

Венді Кемінер створила бестселер під назвою «Я непристосований, ти непристосований», що є критичним аналізом ледь не маніакального «культу жертви».

В інтерв’ю для часопису «The Door» пані Кемінер зазначає: «У цьому культі, прагненні бути жертвою є якась прикра слабодухість. Коли говорять про потребу піклування за інших, потребу ділитися з нужденними, чимало людей мають відмовку, щоб не виявляти співчуття, не допомагати ближньому. Уявляти себе жертвою навіть вигідно, бо тоді особисті проблеми висуваються на перший план. Це психічне явище притаманне, головним чином, середньому класові й віддзеркалює те, що можна визначити як утому від співчуття. Люди середнього класу кажуть приблизно так: «Несила вже слухати про голодних дітей, про проблеми всіляких меншин у нашій країні. Я теж маю проблеми. Мій батько зле до мене ставився». Отож, усі змагаються за терновий вінець».

Якщо ми прагнемо бути вірними Христовому заклику до апостольства, то мусимо, пам’ятаючи про інших, здолати усвідомлення себе як жертви. Забуваючи про себе, даруючи свої послуги іншим людям, шукаючи для них справедливості, миру і втіхи, ми вносимо воскресіння в життя ближніх і своє власне.

Сімнадцять засад щасливого шлюбу

1. Найпевнішим способом осягнути сімейне щастя є плекання подружжям безкорисливості.
2. Ніколи не будьте злими й роздратованими одночасно.
3. Ніколи не розмовляйте одне з одним підвищеним тоном, хіба як у вашому домі спалахне пожежа.
4. Нехай кожен із вас намагається якнайчастіше виконувати бажання іншого.
5. Нехай боротьба з власним егоїзмом стане щоденною вашою метою і практикою.
6. Ніколи не дошукуйтеся помилок. Зауважиш помилку – скажи це з любов’ю.
7. Ніколи не докоряй за помилки минулого.
8. Можете махнути рукою на цілий світ – тільки не на своє подружжя.
9. Ніколи не змушуй просити себе двічі й більше разів.
10. Ніколи не розлучайтесь на цілий день без слів кохання – таких, що їх можна повторювати в думці, коли вашої половинки немає поруч.
11. Ніколи не роби своїй половинці образливих зауваг.
12. Не допускайте, щоб сонце заходило над вашим гнівом чи образою.
13. Ніколи не зустрічайтеся без привітання, сповненого любові.
14. За жодних обставин не забувайте щасливого часу, коли починалося ваше кохання.
15. Ніколи не зітхайте над тим, що могло би бути, натомість, міркуйте, як найліпше скористатися з того, що є.
16. Ніколи не забувайте, що подружжя встановлено Господом Богом, і лише Його благословення може зробити шлюб таким, яким він повинен бути.
17. Не складайте рук, допоки обидва не будете певні, що прямуєте потрібною вузькою стежкою.