Притчі Вибери одне крісло
Лучано Паваротті
Тенор зі світовою славою Лучано Паваротті згадував:
“Коли я був малий, мій батько працював пекарем. Він показав мені красу співу. Тато спонукав мене наполегливо працювати над виробленням голосу. Арріґо Пола, професійний співак із нашого міста, погодився мене вчити. Я також записався на педагогіку. Коли закінчував навчання, поставив батькові запитання:
– Я маю стати вчителем чи співаком?
– Лучано, – сказав батько, – якщо будеш пробувати сидіти на двох кріслах одночасно, то впадеш між ними. У житті треба вибирати, адже сидіти можна лише на одному кріслі!
І я вибрав одне. Я сім років присвятив навчанню і аж тоді перший раз виступив як професійний співак. Потім пройшло ще сім років, і я виступив у Метрополітен-опері. Я впевнений, що незалежно від роду нашого заняття, від нашого вибору, ми повинні цьому цілком себе присвятити. Заняття – це ключ. Треба вибрати одне крісло”.
Виважений осуд
Одна давня легенда розповідає про перського короля, який хотів, щоб його чотири сини були стриманіші в осуді. Найстаршому з них він наказав, щоб той взимку поїхав оглянути мангове дерево, яке росло по інший бік долини. Коли прийшла весна, другий син вибрався в таку саму подорож. Влітку – поїхав третій син, а наймолодший побачив це дерево аж восени. Згодом король покликав усіх дітей до себе та попросив кожного з них описати побачене.
Перший син сказав, що мангове дерево було, наче висохлий пень. Другий, не погодившись із першим, твердив, що воно було гарне, зелене та буйне. Третій запевнив, що квіти на цьому дереві такі ж гарні, як і троянди. Четвертий був упевнений, що всі старші брати помиляються. Адже він бачив на дереві багато соковитих, зрілих і подібних до груш плодів.
– Отже, кожний із вас має рацію, – сказав старий король. А коли побачив здивування в очах синів, пояснив: – Кожен з вас був біля мангового дерева в іншій порі року, а потім, відповідно, описав те, що побачив. Звідси для вас наука: будьте стриманіші в осуді, поки не побачите дерево в усі пори року.
Мудрість, яка криється в цій розповіді, можна застосувати і в нашому житті: ми повинні бути стримані в осуді, допоки не вивчимо всіх обставин.
Потреба жінок і чоловіків
Світ потребує жінок і чоловіків…
- яких не можливо купити;
- слово яких зобов’язує;
- характер яких має перевагу над достатком;
- які мають особисту думку та сильну волю;
- які більші, ніж їх покликання;
- які не бояться ризикувати;
- які не втрачають у натовпі своєї індивідуальності;
- які однаково віддані як малим, так і великим справам;
- амбіції яких не обмежуються заспокоєнням егоїстичних бажань;
- які не виправдовуються словами “бо всі так роблять”;
- які приятелі і в горі, і в радості;
- які не вважають, що спритність, хитрість і жорстокість – це найкращий шлях до успіху;
- які не бояться відстоювати правду, не соромляться її, навіть якщо вона не популярна;
- які можуть сказати тверде “ні”, навіть якщо всі інші говорять “так”.
Бог довірився батькам
Старлет Л. Ховард
Бог дав зрозуміти батькам, що вони знайдуть силу задовольнити потреби своєї родини, служити їй, і одночасно будуть достатньо чуйними, щоб підтримати крихкі надії малої дитини. Господь дав зрозуміти їм, що вони зможуть:
- ніжно виховувати, любити і навчати. Не в гніві, а лише спокійно та з відкритим серцем;
- знати, що не кожен біль чи життєві рани видно збоку, і усвідомлювати, що інколи саме внутрішній біль потребує найбільшої розради;
- показувати приклад доброти серця. Батько, тримаючи долоню дитини у своїй спрацьованій долоні, має знати, коли треба тримати її міцно, а коли ніжно;
- піклуватися про дитину, пам’ятаючи, що любов формується повільно, і для того потрібно багато часу проводити разом. Ділитися любов’ю й усмішкою – це частина турботи про дитину;
- бути настільки сильним, щоб дитина могла опертися, і одночасно настільки мудрим, щоб знати, що Бог допоможе приймати рішення, керуючи розумом і волею.
Бог дав батькам зрозуміти, що вони будуть сильними в любові, витривалими в прощенні, послідовними, що вони ділитимуться усім, що мають, з тими, кого люблять. І що вони будуть поводирями своїх дітей, щоб вони йшли перед Господом правдивими стежками.
Нехай сяє світло
Одна розумна дев’ятилітня дівчинка уважно дослухалася до недільної Євангелії від Матфея 5:14-16: “Ви – світло світу… нехай сяє світло ваше перед людьми…“. На цей фрагмент вона звернула особливу увагу.
Проповідник говорив про світло, яке розсіює темряву. Він заохочував, аби ми дозволили нашому світлу світити для інших так, щоб воно могло розсіювати темряву та пригніченість довкола себе. Потім отець запитав вірних:
– Яким чином ви хочете бути світлом для світу?
Дівчинка роздумувала над цим запитанням. Вона не могла зібратися з думками, доки не глянула на кольорові відблиски світла на церковних лавках. Вона нахилилася до батька і прошепотіла:
– Таточку, я хочу бути як вітраж, щоб світло просвічувало крізь мене і сяяло різними кольорами.
Ісус сказав: “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5:16).
Старий каліка
Багато років тому жив собі вбогий інвалід. Його сусідські хлопці зловісно прозивали “старим калікою”, їхній ватажок Фредді одного дня побачив, що каліка йде до його будинку. Але оскільки хлопець був у колі своїх друзів, він намагався якось приховати своє занепокоєння, глумливо гукаючи:
– Іди далі, старий каліко, мені байдуже, що ти поскаржишся моїй мамі.
Чоловік поглянув на Фредді зі смутком і, проходячи попри хлопців, сказав:
– Ти б не прозивав мене так, якби знав, чому я став інвалідом.
Він пошкутильгав далі до будинку Фредді. Там його зустріла з теплою привітністю матір Фредді. Вона покликала сина, адже до будинку завітав гість.
Коли мама готувала чай, каліка звернувся до хлопця:
– Дев’ять років тому, у перший день весни, одна молода мама з немовлям у візку вийшла погуляти над річкою. Жінка нахилилася, щоб зірвати квітку, і на хвилинку випустила візок з рук. Той несподівано почав скочуватися зі схилу. Бідолашна намагалася затримати візок, але він упав у воду. Я сидів неподалік на лавці й почув крик схвильованої матері. Побіг за візком і кинувся у воду. Я боровся з течією, мені таки вдалося врятувати дитину. Я зник, перш ніж хто-небудь встиг помітити мене та запитати моє ім’я. Вода в річці була ще дуже холодна, і це загострило мій ревматизм. Від того часу вже минуло дев’ять років, а я ледве ходжу. Тим немовлятком був ти, Фредді.
Засоромлений хлопчина похилив голову і заплакав.
– Дякую, що ви мене врятували, – захлипав він. – Чи ви мені вибачите за те, що я називав вас старим калікою? Я не знав, хто ви!
Шукайте відповіді на важливі питання
Уже покійна антрополог Маргарет Мід в одній зі своїх книг, що мають великий успіх, розповідає про підлітка, який зрозумів по-своєму “боротьбу за любов”:
– У голові людей мого покоління панує великий безлад. Ми шукаємо правильного вирішення проблем. Сприймаємо світ як велику суєту, адже в ньому багато війн, бідності, упереджень, а також бракує порозуміння між людьми та цілими народами. І починаємо задумуватися: але ж мусить бути якийсь вихід із цієї суєти, і ми мусимо його знайти. А якщо будемо йти слідами попереднього покоління, ситуація лише погіршиться. Але як нам змінитися?
– Я ще не знаю, чого ми потребуємо. Визнаю, що ми повинні дотримуватися відповідних засад. Однак спочатку треба зрозуміти, хто їх установлює. Інколи я прогулююся по порожньому пляжі, слухаю шум хвиль і крик птахів, які, здається, більше нічого не роблять. Деколи в людей також виникає бажання кричати. Кожен займається, своїми щоденними справами та боїться зупинитися і прислухатися до себе. Відповідь десь там є. Ми мусимо її шукати.
Якщо б Ісус завітав до вашого дому
Уявіть, що вам сниться Ісус, Який прибув у ваше місто. Він іде вашою вулицею. Поставте собі ці запитання:
- Якщо б Ісус відвідав несподівано твій дім на кілька днів, то якою була б зустріч?
- Я знаю, що ти б Йому приготував найкращу кімнату, частував би найсмачнішими ласощами.
- Ти б говорив Йому, що цей візит тобі приємний, що Йому прислуговувати – це велика радість.
- Чи зміг би ти підійти, зустріти Його при вході з відкритими обіймами, поклонитися Богові?
- Чи родинна розмова стане звичайною, буденною?
- Чи важко перед їдою щиро помолитись?
- Чи ти б радо Його познайомив зі своїми друзями?
- Чи ти хотів би відкласти їхню зустріч із Гостем?
- Ти б хотів, щоб Гість назавжди залишився у твоєму домі?
- А може, якби Він відійшов, ти б відчув полегшення?
- Могла б з’явитися деяка незручність, якщо б Ісус несподівано схотів погостювати у твоєму домі?
