Квіти для доньки квітникаря

Пан Степан продавав квіти не від веселого життя. Раніше, ще коли працював на заводі, навіть уявити не міг, чим займатиметься на пенсії. І садівництвом чи квітами, зокрема, ніколи не захоплювався… Але… Після того, як завод закрили, а працівників безжально виставили за двері, пан Степан згадав про дачний будиночок за містом… Куди ж подітися і що робити пенсіонерові у великому місті?! Облаштував дачний будиночок для життя, а квартиру в багатоповерхівці залишив єдиній донці Маргариті. Дружину втратив давно, Маргаритку виховував самотужки, а тепер от настав час жити порізно. Маргарита – доросла, вже тридцять перший пішов, якраз час влаштовувати особисте життя.

Так от, про квіти… Витративши майже усі заощадження на облаштування будиночка, і ледь-ледь зводячи кінці з кінцями, пан Степан замислився: де і в який спосіб заробляти гроші? Одного дня на думку спала чудова ідея – звести парники, на залишені на “чорний день” кошти придбати розсаду квітів та почати вирощувати їх. А згодом продавати в місті, благо до нього недалеко, пів години їзди…

План вдалося реалізувати швидко. І Маргарита задум схвалила, навіть обіцяла допомагати батькові. Ще й порадила:

– Продаватимемо на ринку, що в нашому районі. Ти приїжджатимеш з квітами, а мені тут близенько, завжди за потреби підміню тебе, чи чаю теплого принесу, чи обідом почастую…

Отже, домовились… І уже за півроку розпочали сімейний бізнес. Спершу продавали лише тюльпани, з часом до них додалися й вишукані троянди, гладіолуси, жоржини… Траплялося, що Маргариту охоплювало натхнення, і тоді вона укладала вишукані букети. Були в пана Степана та його доньки й постійні клієнти – багато знайомих купували квіти саме в них. Інколи пан Степан втомлювався, нелегка ж справа вистояти увесь день на ногах, але бізнес приносив такі необхідні гроші, тому мусив триматися і не занепадати духом.

Спершу торгували нелегально, а за рік розжилися на законне місце на ринку. Маргарита працювала медсестрою в лікарні – чергувала раз на три доби, тому мала вдосталь вільного часу, щоб допомагати батькові…

Того грудневого дня вона якраз прийшла підмінити пана Степана, який вдосвіта приїхав на ринок та привіз чималий оберемок свіжозрізаних троянд. Батько мав невідкладні справи в місті і попросив доньку підмінити його до обіду.

Надворі було доволі тепло як на перший місяць зими. Мороз ще не брався і стояла сонячна безвітряна погода. Але, зважаючи на будній день і на ранню пору, покупців на ринку було дуже мало. Тому Маргарита сиділа за прилавком і гортала журнал, неуважно розглядаючи фотографії та читаючи про прийдешні свята. Із задуми її вивів голос першого відвідувача:

– Які гарні у вас квіти… Ні в кого таких не бачив…

Високий чоловік середнього віку в гарному пальті та з діловим портфелем у руці приязно посміхався до продавчині.

– Дякую за комплімент, – Маргарита усміхнулась у відповідь. – Ці троянди вирощує мій батько.

І не бажаючи втрачати потенційного покупця, відразу пішла в наступ:

– Бажаєте придбати? Якщо захочете, я швиденько оформлю чудовий букет. До речі, з якої нагоди вибираєте квіти?

Покупець замешкався і якось невпевнено відповів:

– У принципі, без нагоди… Просто ваші квіти дуже сподобалися. Проходив через ринок і не зміг не зупинитись, щоб помилуватись цією красою. Купувати нема для кого…

“Порожні балачки, – пронеслось у голові Маргарити. – Похвалить, захоплено поплескає в долоні та й піде”… Ентузіязм продавчині як рукою змело. Лише промовила:

– Так, троянди в нас направду чудові… Сьогодні зрізані, довго простоять…

Чоловік раптово пожвавився:

– Тоді я придбаю три букети…

“Дивак, – новою хвилею пронеслась нова думка. – Сам не знає, чого хоче… І навіщо аж три букети, якщо ще хвилину тому не мав наміру купувати жодної квітки?” Проте вголос відповіла:

– Це займе п’ять хвилин…

Швиденько вибрала найкращі троянди, загорнула в подарунковий папір, прикрасила стрічечками, простягла покупцеві…

– Враховуючи майже оптову купівлю, зроблю для вас знижку…

Чоловік поспішно розрахувався, ніби боячись несподіваних запитань продавчині чи продовження розмови, подякував і швидко покрокував між рядів на ринку.

У цю мить якраз повернувся пан Степан.

– Цей чоловік купив у нас аж три букети?

– Так, я також здивована. Хоча, коли тільки підійшов до прилавку, не мав наміру купувати жодного.

– Дивак, – повторив думку доньки батько.

Наступного дня історія повторилася. Незнайомець прийшов в обідню пору і знову натрапив на Маргариту за прилавком. Батько в цей час якраз відійшов перекусити.

– Це знову ви? – посміхнулась Маргарита. – Як троянди? Сподобалися тим, кому призначалися?

– Так, мама була в захваті.

– А ви усі три букета подарували їй?

– Більше нема кому… До речі, мене Данилом звуть.

– Дуже приємно, я Маргарита.

Чоловік обвів поглядом квіти за прилавком. Зауважив, що додалось чимало нових. Запитав:

– І як торгівля? Мабуть, за увесь день усю цю красу не продати… Часи зараз такі, люди не цінують і не захоплюються красою квітів…

– Усяко буває… Але нині, мабуть, доведеться стояти до пізнього вечора…

– То я куплю у вас усі квіти… І матимете несподівано скорочений робочий день…

“Жартівник, – по новому подумки назвала Маргарита Данила. – І дивний…”

Промовчала…

– Ви здивовані. А я не жартую, – ніби прочитав її думки. – Загорніть мені усі квіти…

– А грошей вистачить? – спробувала пожартувати продавчиня.

– Вистачить. Але куплю квіти за однієї умови, якщо погодитеся випити зі мною кави.

– Чому б і ні, – пожвавішала Маргарита і взялась витягувати квіти із вазонів та формувати їх у великі букети. Вийшло аж сім, кожен – із двадцяти однієї троянди.

У цей час надійшов батько. Від подиву звів брови догори, пошепки перепитав доньку:

– Ти усе це продала?

– Угу, – і уже голосніше: – Познайомся, тату, з Данилом, нашим новим постійним покупцем.

– Дуже приємно, – Данило привітно потис руку панові Степану. – У вас неймовірно гарні квіти та чарівна донька – найчудовіша квітка…

Пан Степан, ще не отямившись від несподіванки, мовчав.

– То я допоможу Данилові занести квіти до місця призначення, – схитрувала Маргарита. – Ви, батьку, уже тут приберіть, будь ласка… Та й йдіть додому. Сьогодні уже не їдьте за місто, матимемо завтра вихідний. А я скоро повернуся.

Маргарита і Данило, потопаючи в оберемках червоних троянд, рушили в напрямку найближчої кав’ярні, а пан Степан, усе прибравши, попрямував на квартиру до доньки.

Час за кавою злетів непомітно. Уже й стемніло, і Маргарита натякнула, що пора розходитися.

– То я проведу тебе, відразу і квіти допоможу занести… – запропонував Данило (за кавою невимушено перейшли на “ти”).

– Куди занести? – не зрозуміла Маргарита.

– Тобі додому… Я ж придбав їх для тебе…

Вражена жінка не знала що відповісти. По-перше, їй давно ніхто не дарував квітів. По-друге, їй ніколи і ніхто не дарував квіти, які вона продає. А по-третє, він все ж таки дивний цей Данило… Або… Або закоханий у неї… Від останньої думки на серці зробилось тепло і затишно. Довгі роки самотности, одинокі вечори втомили жінку, вона майже втратила віру в те, що колись зустріне справжнього чоловіка і зуміє покохати… А ще так боялась, що ніхто і ніколи не зможе полюбити її. А тут такий випадок… І очі Данила виблискують, і кричать про почуття… Ще й ці квіти, від аромату голову можна втратити…

Коли пан Степан відчинив двері, а за ними побачив доньку та її нового знайомого з оберемками квітів у руках, лише зумів промовити:

– Що ж ви носитесь із цими трояндами туди-сюди… Дайте квітам спокій, поставте у воду…

* * *

Ось у такий неймовірний спосіб Маргарита зустріла своє кохання… Все відбулось раптово і стрімко. Без довгих прелюдій, зустрічань та побачень…

Побачивши Маргариту, Данило відразу зрозумів, що вона – жінка його життя. І, не зволікаючи, зумів швидко підкорити серце коханої.

Цей Новий рік, який невпинно наближається, чоловік і жінка зустрічатимуть разом. Данило уже подбав і про подарунок для коханої. Домовився із паном Степаном про величезний букет білих троянд та придбав каблучку. Коли годинник відбиватиме перші секунди Нового року, Данило подарує Маргариті квіти, одягне на палець перстень і запропонує вийти заміж…

Пан Степан якось на днях щиро зізнався майбутньому зятеві:

– Вона обов’язково погодиться…

Наступна

Мій дивак

Зі своїм чоловіком я познайомилася на дні народження подруги Світлани. Того дня я навіть уявити ... Читати далі

Попередня

Повернене Різдво

Я повернулася з ринку стомлена і знервована... Абияк жбурнула в кут напівпорожню торбу... Не роздягаючись, ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *