Притчі 
Скільки сімей створюються необдумано, без втручання здорового глузду, без поради Господньої! Як після цього можна дивуватися, що такі шлюби нестабільні і легко руйнуються? Чи варто казати, що кожен шлюб, який зазнає певних труднощів, створений без Божого наміру? У жодному разі. Було б наївно думати, що все, що створене з Божої волі, обов’язково приводить людину до успіху. Насправді воля Божа прагне насамперед людської спокути, а не її земного щастя. Саме з цього погляду читатимемо наступного листа.
У ньому йдеться про особисті обставини, однак нам видалося, що з цих обставин постає урок, який багатьом може бути корисний.
Пані,
на ваше побажання спробую записати те, що вам говорив сьогодні вранці. Однак це не так легко. Є речі, які розуміємо і говоримо, тому що маємо перед собою істоту, яка нас змушує зрозуміти і сказати, розпач витягує з нас ці слова підтримки. Згодом ці слова важко віднайти.
Чи намагаєтесь ви, говорив я вам, осягнути думки та почуття Бога щодо вас? «Чи не надто це самовпевнено?» – запитали ви мене. Людина, покинена сама на себе, без сумніву, не могла б такого зробити. Однак Син Божий був нам посланий саме для того, аби передати вирішальне слово, яке дозволяє нам увійти в думки і почуття Господа: Господь є Отцем, Отцем нашим.
Цей Отець якихось двадцять п’ять років тому занепокоєно дивився на своє бідне слабе дитя, якому вже довелося зазнати гіркого досвіду. Він любив його, радше хворе, ніж грішне, навернене до злого помилками своїх предків. Прагнучи його врятувати, Він шукав жінку, яка в праці над нелегким спасенням дитяти була б союзницею Йому, Господеві. І Отець прийшов до вас. Будьте певні, Його рука затремтіла перед тим, як постукати у ваші двері, перед тим, як вв’язати Свою дитину в жахливу авантюру, в якій вона не зазнає навіть того простого щастя, на яке може розраховувати молода дружина, в авантюру, в якій ризикуватиме втратити свої тіло й душу. І все ж таки Він наважився постукати, маючи надію, що у вашому серці вистачить для цього любови.
З якою ніжністю того дня Він узяв на Себе обов’язок, не сумнівайтесь у цьому, помагати вам у цій ризикованій затії, в яку вас втягував!
У вас починається і кілька років продовжується страхітливе життя з цим чоловіком. Потім одного дня він вас полишає приниженою та зневаженою. Він обманює вас, розчаровує, зраджує. Відтоді розпочинається нескінченна низка років самотности, тоді як він переходить з обіймів однієї жінки в обійми іншої. Ці жінки його обдурюють, використовують… Це вам завдає неймовірного страждання, яке неможливо собі уявити. Вам загрожують спокуси, психічна неврівноваженість. Яке потрясіння для жінки, котра відчуває таку сильну потребу бути «кимсь для когось», стати ніким для нікого!
Жодної розради в тому, що зі стількох страждань цілком може вийти справжня пожертва Богові. Загублене життя! Згоден, але це лише ззовні. Якщо правда те, що вам досі не вдавалося нічим пожертвувати, то правда і в тому, що сьогодні всі страждання, все те мертве гілляччя, за яким ви нахилялись, аби підняти, можуть дати яскраве полум’я, полум’я жертви, яке підійметься до Бога і викупить.
Ви вагаєтеся, чи вартує повірити в таке дивне покликання. Вам відкривається сенс життя – і це так незвично!
«Чи вартують хоч чогось усі ці роки життя, якщо я проявляла слабкість?» – запитали ви мене з острахом та надією. Як схвилювало мене це незначне питання! І мені зовсім не треба знати, про що свідчить натяк, прихований у ньому. Прояви слабкости… але вони ж є частиною того скарбу бідности й страждань, яким ви володієте, аби принеси його в жертву Господеві.
Тут постало питання, яке, без сумніву, привело вас до мене: «Чи роблю я все, що повинна, обмежуючись лише молитвою за нього? Тепер це вже наче закінчена справа. Чи це правильно? Чи треба також, щоб я була готовою допомогти йому в людських питаннях, якщо виникла б нагода, що цілком імовірно? Але я з таким зусиллям віднайшла в собі крихту рівноваги… І якою ціною?!» Мені не довелося вам відповідати. Ви зрозуміли бажання Бога, тихо заплакавши, і ваші сльози сказали вашому Отцеві: так.
Згодом я натякнув на святе таїнство подружжя і його дари. «Наш шлюб, – гаряче заперечили ви, – ніколи ні в чому не був схожим на союз Христа і Церкви, про який говорять як про символ християнського шлюбу!» Ваш шлюб, але хіба ж це не сам Христос у вас, через вас усі ці роки, відмовлявся покинути цього чоловіка, який прагнув утекти від Нього, втонути в гріхах, більше не відчувати на собі Божої любови, аби без жалю обернутися до Нього спиною? Ваш шлюб надзвичайно схожий на союз Христа і грішного невірного людства!
Якби ж ви вміли відчути Божу вдячність! Якби могли подякувати Йому за таку надзвичайну божественну довіру! Що тут можна сказати – Він так сильно любив Свого бідного блудного сина. Йому необхідно було знайти серце жінки, яке зрозуміло б і погодилося б розділити з Ним Його нерозважливу любов.
