Підлітковість

«..Це був вирішальний рік, – відповів мені товариш на запитання про новини його життя. – Я став найкращим поміж чоловіків та зразковим батьком». Його очі лукаво блистіли.

«Я розповім вам про своє перетворення, – сказав він мені, – якщо ви зобов’язуєтеся мене не видати. Домовилися? Півтора роки тому мене попросили провести бесіду з батьками учнів ліцею в місті Р., де навчаються мої сини. Тема розмови: підлітковий вік. Я жваво взявся до роботи, проаналізував численні праці на цю тему. Дуже швидко мені стало очевидним, що різноманітна поведінка підлітка зумовлена вродженою потребою захистити, ствердити, укріпити особистість, що тільки-но народжується. Те, що підліток заперечує чужі ідеї, є просто незграбним способом надати значення своїй особистості; коли ж йому не дають можливости самовиразитися, то він борониться мовчанням. Ревниво оберігаючи свою незалежність, він остерігається впливу та тиску: надчутливі радари попереджують його про будь-яку спробу втручання чужої волі. Бунтарська поведінка підлітка видає його недовірливе прагнення незалежности, і коли йому доводиться підкоритися «звичаю», поганий настрій свідчить про те, що, його душа щонайменше, не підкорилася. Підліток, за висловом Андре Жіда, «плекає свою відмінність».

«Тимчасом як я писав свою доповідь, злий демон нашіптував мені викличне й схоже на насмішку питаннячко, набридливе, наче осіння муха: “Тобі це нікого не нагадує?” Мені довелося визнати очевидне: риси характеру підлітка, які з’являлися в мене на папері, уявно малювали мій власний портрет. І справді, скільки разів дружина докоряла мені моїм духом протиріччя! Нетерпимість до тих, хто не думає так само, як я, надчутливість, яка ладна вбачати casus belli у найменшому втручанні батьків дружини, нелюдиме мовчання, сховавшись за газетою, яку я часом навіть не читаю, дипломатичні хитрощі дружини для того, аби я повірив, що рішення приймаю я – ось скільки неспростовних доказів того, що я – лише підліток. Раптово це констатувавши, я засміявся собі під ніс. І як це не дивно – став вільним. Тепер я «розкутий». Відтоді мої стосунки з дружиною і дітьми стали невимушеними, позитивними, оптимістичними».

Сповідь друга мене просвітила. У непорозуміннях сімейних пар, які я раніш намагався приписати хибам дорослих, я навчився часто розпізнавати знаки не до кінця перейденого підліткового віку, такої собі «підлітковости».

Часом, як у випадку з моїм другом, юнацька психологія вже давно себе віджила, однак ми ще не повністю відкинули підліткову поведінку, до якої призвичаїлися на початку шлюбу, аби захистити особистість, яка залишилася слабкою і вразливою. Тільки-но виникла нагода – доповідь про підлітковий вік! – і змія полишила свою стару шкіру на узбіччі дороги. Ще знадобились ясність розуму, щирість, сміливість, яких багато-хто не має. Друг сказав мені: «Ще трішки – і я повівся б як упертюх, виправдав би себе, і тоді б моя особистість, без сумніву, остаточно зіпнулася б».

Часом ідеться не лише про спізнілі прояви підліткової поведінки – під загрозою сама особистість, що заплуталась у сітях підліткового віку. Вона затвердла, зморщилася, невдоволено кривляється. Її слід звільнити, оживити, відновити, перевиховати. Але як до неї дістатися, закутої в лати, схованої за соціяльний персонаж?

Зрозумійте мене правильно: я не хочу сказати, що соціяльні зобов’язання самі по собі тиснуть чи приховують глибинну особистість. У певному сенсі, вони, навпаки, допомагають їй самовиразитись і розквітнути: вічний підліток, який не бере на себе зобов’язань і залишається на роздоріжжі, ніколи не стане дорослим чоловіком. Для більшости з нас соціяльна заангажованість, професійні та сімейні зобов’язання – обов’язковий етап, необхідна допомога зрілости. Коли я кажу про соціяльний тип, то маю на увазі, що особистість ризикує поринути в суєту суєт і зупинитися на соціальних зобов’язаннях: зовнішніх проявах, способах самоподачі, пустослів’ї, звичках, одно слово, на своїй комедійній ролі. Ось тоді і з’являється соціяльний персонаж, який стає і маскою, і схованкою для слабких та незрілих створінь. Як наслідок, до скількох можливих хиростей вдаються чесний(!), бізнесмен, ідеальний(!) парохіянин, невтомний(!) робітник. Вдаються до крайнощів, аби заспокоїти себе, тоді як насправді себе ж обдурюють. Соціяльний персонаж – уже в грі і чудово почувається на цьому балі-маскараді.

Однак бал не триває вічно. Ми не живемо вдень і вночі з маскою на обличчі. Особливо в сім’ї. Діти, зокрема, одразу ж помічають (не без невинного задоволення) вади броні, несправжні вуса, фальшиві чесноти. Ось чому для такого спізнілого підлітка в латах і масці не існує більш незатишного місця за власний дім. Однак якщо він почувається незатишно вдома, то так почуваються поруч із ним його дружина та діти!

Без сумніву, перетворення – не з легких, адже ризикуємо зачерствіти або здатися. Насамперед доведеться знищити штучно створену особистість, аби натомість її повністю переробити. Для цього знадобляться щонайменше чудо любови та взаємного прощення. Однак саме любов і прощення разом здатні сотворити це чудо подвійної сили: позбавити блиску, розкрутити, розламати всі бутафорні декорації, натомість не зруйнувавши ще живу серцевину і водночас винести на світ Божий та зростити цю непорушну серцевину, не позбавляючи її важливих соціяльних зобов’язань.

Чому не існують тести для тих, хто хоче одружитися, які дозволяли б виявити підлітковість і викликати занепокоєння в тих, кого вона торкнеться тоді, коли можливе одужання ще таке легке! Вже сам факт розуміння цього став би першим кроком на шляху до зрілости.

Зміст