Притчі 
Аби вникнути в суть справи, я розпитував вдову про розвиток її духовного життя. «Я завдячую своїм внутрішнім життям Сержу (тобто чоловікові), – сказала вона мені. – Точніше, його ставленню до мене в часі одного не дуже доброго періоду нашого подружнього життя: проживши з ним у шлюбі п’ять років, маючи двох дітей, я вчинила зраду. Однак я кохала свого чоловіка. Не бажаючи зневажити його щастя, піклувалася про те, аби він не міг нічого запідозрити.
Його виняткове глибоке кохання до мене щораз ставало сильнішим. Одного вечора – пам’ятаю, наче це було вчора – він розповів про свою ніжність, повагу, захоплення мною такими словами, які вразили мене в самісіньке серце. Цього вже було занадто. Я вигукнула:
– Якби ти знав!
– Я знаю, – відповів він.
Ці слова викликали в мені сильне і несправедливе обурення:
– То навіщо ж ти тоді влаштовуєш тут цю огидну комедію? Ти або не страждаєш від того, що й сам знаєш, а це доказ того, що ти мене не кохаєш; або ж ти приголомшений і лише вдаєш зі себе спокійного.
Я втратила контроль над собою, стала агресивною, готовою насміхатися і завдавати йому болю. Він зачекав, доки буря мине. Потім спокійно, з повагою і ніжністю, додав:
– Зрозумій! Я жорстоко страждав ці шість місяців, але мої страждання були терпимими, бо не руйнували мене, тоді як твій біль руйнував тебе, а цього моя любов прийняти не могла. Я добре зрозумів, що повинен робити єдине: любити тебе ще дужче, ніж до того, щоб ти воскресла в цій любові, і щоб ця оновлена любов не лише спалила твій біль, але й подарувала тобі нове серце, нову чистоту, ще осяйнішу, ніж коли-небудь, красу.
І кохання Сержа дійсно зробило з мене нову людину».
Довіра цієї жінки дозволила мені краще збагнути, що ж таке справжнє прощення. Пихате прощення провокує протест, нерішуче – пригнічує, прощення без любови не може ні звільнити, ні врятувати. Лише справжнє прощення як плід надзвичайно чистої любови може зродити життєдайне джерело в серці невірного, відродити того, хто зрадив кохання, відродити його коханням.
Для Бога прощати – насамперед означає любити такою любов’ю, яка в темряві і нечистоті душі спонукає до любови оновленої, що її очищує, перетворює, скеровує до нової досконалости. Подумаймо про погляд Христа на Петра, який щойно Його відрікся… У цьому погляді не було ні краплі докору чи злости. Він був значно страшнішим, адже це був погляд любови ще сильнішої, яка виражала ще гарячішу ніжність, що огортала більше, ніж будь-коли. Петро не міг їй заперечити. Його серце розтануло, а з очей покотилися сльози, гіркі й солодкі водночас. Під спільним впливом погляду Христа і Христового Духа, які діють у Петрові, нова любов стає власником усього його єства до такої міри, що через кілька днів він наважується стверджувати Христові без вагань: Ти добре знаєш, що від учорашнього вечора люблю Тебе по-справжньому. І Петро не лукавить – ця нова любов, яку пробудив у ньому Господній погляд, спричиниться до того, що він віддасть своє життя на хресті після того, як присвятиться проповідуванню Божої любови.
