В’юн і ящірка

В’юн, що пишно розрісся, підняв увись своє ніжно-смарагдове листя, що виблискувало на сонці. Милуючись власною красою, він так загордився, що насилу переносив сусідство інших рослин. Особливо докучав йому своєю незворушністю старий, висохлий стовбур, що стояв поряд.

– Слухай-но, старий! – звернувся до нього одного разу в’юн. – Що ти стирчиш у мене під ногами? Пора б і честь знати. Згинь з моїх очей геть!

Старий стовбур вдав, ніби не розчув грубіяна, і промовчав, думаючи про своє. Тоді невгомонний в’юн звернувся до тернини, чиї густі зарості стояли навколо суцільною стіною.

– Гей ти, як тебе, тернине! Життя, братику, не стало від твоїх поганих колючок – в очах рябить. Невже не здогадуєшся, що своїми гілками застеляєш мені світло? Поверни їх убік!

Але тернина, зайнята своєю справою, навіть не вважала за потрібне відповідати на такі слова, пропустивши їх повз вуха.

Стара ящірка, що грілася на сонці, не витримала і сказала з докором:

– До чого ж ти безглуздий, в’юн-хвалько, як подивлюся я на тебе! Адже завдяки старому стовбуру ти ростеш прямо і тягнешся вгору чіпляючись за нього. Невже тобі невтямки, що, якби не колючі зарості тернини, тебе, нікчему, давно затоптали б непрохані гості?

Обурений в’юн хотів було заперечити, але ящірка не дала йому рота розкрити.

– Очі б мої на тебе не дивилися! Чим пнутися та вгору тягнутися даремно, краще б у сусідів набирався розуму.

Всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться. (Євангеліє від Луки 14:11)

Наступна

Спраглий осел

У відповідний час осел прийшов на водопій. Але качки на ставку так накрякали і розігралися, ... Читати далі

Попередня

КОЛИ КРАДУТЬ ДУМКИ

Одного разу учень просто з порогу сказав учителю: – Учителю, я дізнався, що один консультант ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *