Притчі 
КАТЕДРА УНОЧІ
Коли мені виповнилося вісімнадцять, я пішов на військову службу, спершу в Париж, а згодом у Шартр. У Шартрі вночі, стоячи на варті, я милувався темними обрисами величезної катедри, яка височіла на вершині за два кілометри від мене.
Споглядаючи цей мовчазний спогад про Віру століть, я подумав про мізерність модної тоді пісні:
- Ти лиш одне кільце ланцюга.
- Ти лише мить життя,
- Момент радости, убогости,
- Тебе поховають, і кінець.
Ця пісня пречудово описує ситуацію людини безбожної. Усе це, зрозуміло, неправда. І то з першого рядка: «Ти лиш одне кільце ланцюга».
Абсолютно ні! Ти такий цінний, що сам Бог пролив усю Свою кров до останньої краплини, аби спасти тебе.
Ось продовження пісні: «Ти лише мить життя…»
Іван Павло II відповідає на це: «У Євхаристії вся історія присутня як така, що приймає Ласку Відкуплення». Це щось схоже на винайдення вакцини Луї Пастером: усі ті, які видужають завдяки вакцинації, причетні до цього винаходу як адресати цього благодіяння.
Та повернімося до пісні: «Ти лише… момент радости, убогости…»
Це правда, але радість цього короткого земного життя – це не тільки «солодкість життя», а насамперед велика радість ставати подібним до Бога, причащаючись «Того, хто вочоловічився». Що ж стосується житейської убогости, яка досить реальна, то Євхаристія з’єднує їх з великою Жертвою Церкви, Главою якої є Христос. Отож, на кожній Літургії наша убогість слугує спасінню цілого світу.
Так, справді, Євхаристія надає змісту цілому нашому життю.
Вона пригадує нам, що разом зі смертю все не закінчується. Як казала Тереза з Лізьє: «Я не помираю, я входжу у життя!»
ЖЕРТВА
Пізнього вечора 4 червня 1952 року в кухні монастиря в передмісті столиці Перу Ліми ще світилося. Коли сестра Тарсикія вправно готувала м’ясо на наступний день, вона думала про дітей, спальня яких містилася на другому поверсі.
Вона дуже любила дітей цього бідного передмістя, які відвідували школу при монастирі, щоб навчитися усього необхідного для життя. Та нерідко її думки снували в іншому напрямку, по другий бік величезного океану. Що відбувалося у Німеччині, а насамперед у її невеличкому містечку посеред Шварцвальда. Іноді сестра Тарсикія сумувала за рідною землею,.. і сльози накочувалися їй на очі. Та вона швидко опановувала себе, думаючи про малих вихованців, яких їй доручили, і забувала про особисте горе.
Несподівано різкий крик вивів її із задуми. Охоплена жахом перуанська дівчина-кухар відстрибнула далеко від печі. Вона розігрівала велике відро з воском, яке раптом загорілося. Сестра Тарсикія вмить усвідомила небезпеку. Гарячий віск з вибуховим шумом бризнув і розлився по кухні. Уся будівля опинилася у небезпеці.
– Діти! – закричала вона, згадавши про велику спальню просто вгорі.
Будинок був дерев’яний, тому за декілька секунд усе могло спалахнути. Діти мирно собі спали, а тимчасом їх підстерігала смерть у полум’ї. Не можна було втрачати ані секунди. Вона метнулася вперед, голими руками схопила розжарену металеву ручку, від якої відскочили пучки іскор, і швидко забрала відро з печі. Вже тоді одяг черниці палав; та вона не випускала відра з рук, побігши до дверей, на свіже повітря, і кинула відро, яке гучно вдарилося об камінь.
Палаючий віск без жодної шкоди розлився по камінні. Настоятелька монастиря помітила в дворі велике полум’я: сестра Тарсикія була схожа на суцільний факел… Настоятелька кинулася їй на допомогу, заливаючи її водою з відра. За секунду вона загасили решту одягу. Коли прибув лікар, сестра Тарсикія була без свідомости. Карета швидкої допомоги доправила її у Ліму. Вона прийшла до тями лише через кілька годин. Своїми вмираючими вустами сестра невиразно проказала: «Що з дітьми?.. Вони врятовані?..».
Коли відважна сестра довідалася, що жодна дитина не постраждала, вона злегка посміхнулася і прошепотіла: «Тоді все добре». Це були її останні слова.
На великому цвинтарі Ліми під час похорону сестри Тарсикії величезний натовп тиснувся навколо труни, щоб віддати останню шану цій героїчній жінці.
* * *
Жертва сестри Тарсикії нагадує нам, що Христос залучає всіх членів Свого Тіла до Своєї великої Жертви: і справді, Євхаристія – це жертва всієї Церкви.
