Притчі 
Чоловіки й самі найчастіше не підозрюють, що за цим ховається або ж що за цим у житті запанує… Просто настає момент, коли їм здається: «Уже час»… Щоправда, іноді їм прямо «натякають», що «вже час». Скажімо, дбайливі мами любляче штовхають у плечі та просять онуків. Часто ідентифікатором того, що «вже таки час», стають мешканки лавочок під під’їздом: «Ну, поглянь, непутящий пішов. Уже тридцять, а досі не жениться!»
Якщо частинку «жени» розглядати як таку, що вказує на пришвидшення ходи-руху-бігу… то, дійсно, чоловік не поспішає. Буває по-різному. Але сучасний ритм життя переважно рекламує закоханим принади пізнього шлюбу, який поряд із раннім – що нібито сповнений часто драмами, скандалами, браком часу на власні інтереси, рутиною тощо – наче є зваженішим, осмисленим. Найголовніший аргумент – потреба «зробити кар’єру», «стати на ноги».
Гадаю, що по-справжньому успішна кар’єра можлива лише тоді, коли вона взаємодоповнена участю жінки в житті чоловіка. Скажімо, щоденною й такою важливою підтримкою: попрасованою сорочкою, маленькою порадою чи поцілунком. А ще впевненістю, що вдома на тебе чекає хтось, хто тебе обожнює. Усе, що було зроблено без участі жінки, не має сенсу.
Та коли чоловік робить рішучий крок і вирішує: «Час!» – тоді він голиться, ваксує взуття, одягає сорочку й рушає. Спершу йде повз ювелірний магазин, тоді попід, тоді, нарешті, – заходить. Чомусь продавці таких чоловіків одразу ідентифікують. Мабуть, в їхніх очах сяє особливий блиск ніжності, відданості та сили.
Якщо чоловік зайшов у такий магазин, аби придбати таємницю в маленькій коробочці, – він уже все для себе вирішив. Він просто заходить із розважливою впевненістю, ледь-ледь усміхається продавчині, а вона з розумінням указує йому на потрібну вітрину.
– Вам сподобалась оця? Який розмір потрібен?
І тут – найголовніше. Процес вгадування та добирання правильного розміру обручки для майбутньої дружини може позмагатися у своїй секретності та складності з найважчими операціями спецслужб. Якщо чоловік хоче зберегти все й від усіх у таємниці, він може покладатися лише на себе. І тут він має не тільки виловчуватись, а й застосовувати «жіночі хитрощі» разом із чоловічою логікою.
Запитанню продавчині про розмір обручки зазвичай передує епізод, яким би захопився навіть лейтенант Коломбо. Як чоловік дізнався розмір? У нього досі не було впевненості, чи він усе добре розвідав. Його майбутня дружина носить перстеник на середньому пальці лівої руки. Цю прикрасу він непомітно для коханої приміряв, побачивши її на столику. Вона ледь налізла йому на мізинчик правої руки. «Тож, – згадує чоловік її слова та міркує, – пальчики правої руки в неї трішечки більші, ніж пальчики лівої. Обручка підходить мені на мізинець… Плюс-мінус піврозміру, щоби затишно вмостилася на її безіменному…»
«П’ятнадцятий з половиною», – промовляє продавчині. Вона подає крихітний, витончений перстеник, який виблискує у світлі ламп. Чоловік, узявши до рук обручку, уявляє її на пальчику коханої жінки і…
Так-так. Чоловіки хочуть почути «Я згодна» так само сильно, як жінки прагнуть слів: «Станеш моєю дружиною?»
