Притчі 
Жінка з довгим волоссям, схожа на його дружину, грайливо торкалася руки Олексія, наче будила його від довгого сну. Відчуття було таким реалістичним, що він починав вірити, ніби це справді його Олеся. Її аромат парфумів… Її білосніжна усмішка. Олесині тонкі довгі пальці. На правій руці – обручка, яку Олексій подарував дружині на заручини. Усе збігалося, за винятком того, що дружина зараз була за тисячі кілометрів від нього.
Вони сиділи в затишному іспанському ресторані. Праворуч від них виблискувало Середземне море. Ліворуч – розгорталася набережна, укрита столиками. Чудернацькі омари та краби віддзеркалювалися у волого-затуманених келихах із прохолодним білим вином. Вони сиділи одне проти одного і сміялися. У цьому сні не було звуку, лишень запахи й відчуття дотиків. Так дивно…
Олексіїв мозок сигналив: «Це лише сон». Але сон був таким реальним, таким чарівним і бажаним.
Він не бачив дружини вже кілька місяців. Відколи поїхав до Іспанії на заробітки. Монотонні робочі дні невимовно втомлювали. Одначе й дарували надію на краще, забезпеченіше майбутнє молодої сім’ї. Праця на будові загартовувала. Щодня доводилося прокидатися о п’ятій ранку. Зубна щітка не встигала висохнути після вечірнього чищення. Рівно о шостій Олексій умощувався в нутрощах свого підйомного крана. Із нього гарно видно то тихе, то бурхливе Середземне море. Це заспокоювало. І лайка виконроба, що безперервно лунала з рації, уже не напружувала.
За вікном світало. За двадцять хвилин мав пролунати дзвінок будильника. Олексій ще жив у своєму сні.
Олеся дивилася йому у вічі щасливим поглядом, усміхалася й торкалася чоловікової руки. Час від часу він піднімав келих – за неї. Жінка легенько цілувала його в щоку, дивилася навзаєм тепло, із любов’ю.
Дзеленькіт будильника змусив Олексія прокинутися. Очі вперто не хотіли розплющуватися. Чоловік намагався зберегти відчуття сну… образ Олесі, її усмішку, дотики рук, сяйво погляду коханої… На жаль, це був лише сон. І Олексій уперто не хотів його відпускати.
«Черговий день», – чоловік усміхнувся до свого відображення в дзеркалі, витиснув на щітку трохи пасти й заходився пуцувати зуби. Робоча зміна триває до шостої. Близько години на зворотну дорогу. Дві – на приготування і споживання їжі. Тоді ж – кілька годин на спілкування з дружиною в скайпі.
Оперуючи краном, Олексій постійно думає про дружину. Чим вона нині займається, про що думає цієї миті. Що їй придбати на день народження, Новий рік та інші їхні особливі дати. Він дуже хвилюється за неї та їхнє спільне життя. Його головна мета – бути їй надійним чоловіком.
Вода стрімко збігала умивальником. Олексій вийшов із задуми й поглянув на себе в дзеркалі. Сині очі, упевнений погляд, сильні широкі плечі… «Ще один день. Ще один черговий день, який наближає нашу зустріч з Олесею», – промовив до себе Олексій і пішов одягатися.
Звична поїздка автобусом… перевдягання в спецівку… реєстрація на робочому місці та координування роботи по рації… відпрацьовані до автоматизму маніпуляції… обід… знову підйом та опускання будівельних вантажів… стомлений глибокий подих… відчуття полегшення… хвилююче повернення автобусом додому… душ… знайомий сигнал скайпу – і його Олеся. Здається, простягни руку – і торкнешся її.
У скайпі дружина щоразу має такий вигляд, наче на першому побаченні. Сяюче купане волосся. Блискучі очі. Сором’язлива усмішка та несмілі коментарі. Олексій не приховує задоволення від спілкування з Олесею. Усіляко старається обсипати її компліментами. Уважно вдивляється в її очі.
Після перших тридцяти хвилин розмови подружжя зазвичай виходить на інші, іноді загальні, іноді особливі, у виняткових випадках – інтимні, теми. Що може бути інтимнішим за сон?
«Сьогодні ми з тобою були на узбережжі. У милому, затишному ресторанчику. Ти всміхалася мені. Торкалася моєї руки, так, як колись, на першому побаченні. Ми дивилися одне одному у вічі і знали відповіді на найбільші таємниці Всесвіту. Ти багато говорила. Але я чомусь нічого не чув. Мені так хочеться, щоби ми якнайшвидше дійсно зустрілися», – промовив Олексій, дивлячись на дружину крізь екран ноутбука.
Олеся ж із подивом розуміла, що нині бачила дуже подібний сон. Ця магія її збентежила. «Любий, я була у твоєму сні в зеленій сукні?» – таємничо всміхнулася Олеся. «Та-а-а-а-к…» – із подивом відповів Олексій.
«Хіба таке можливо?» – думали вони одну думку й розуміли: закохані серця єднає таємниця любові, для якої можливо все.
Олексію раптово захотілося знову поринути в сон, а тоді зустрітися завтра із Олесею насправді й не розлучатися. «Знаєш що, а ходімо спати», – запропонував Олексій. «Ти постелиш?» – запитала дружина. «Звичайно».
Олексій їхав за кермом авто іспанськими серпантинами. Сонце відбивалося в його темних окулярах. Йому було так затишно… Чоловік боявся повернути голову та поглянути на сидіння поруч. А що, коли його дружини раптом там немає?
Олеся у своєму сні була куди рішучішою. Олексій віз її автомобілем. За вікном змінювалися мальовничі іспанські краєвиди, виблискував краєчок моря, зеленіли виноградники, сяяло сонце… Вона легенько торкнулася чоловікової руки. «Це ти-и-и», – задоволено промовив Олексій крізь сон та всміхнувся…
