Козаки не плачуть!
На цвинтарі вже вечоріло, рвучкий січневий вітер шарпав вінки зі штучних квітів, дерева зловісно шуміли у верховіттях. Похорон відбувся, уже всі розійшлися. Нарешті Дмитро міг побути сам з Оленкою. Він відгорнув яскраво-крикливі пластмасові вінки (вона ж так не любила штучного!) і впав навколішки біля її могили. Йому хотілося, щоб його заколисав холодний вітер, щоб стиснула …