Притчі – Ах, що у вас за вимова!
А-Бе-Бе скривила тонкі й сухущі, хоч поквецяні помадою губенята-шворочки, тільки-но я почала розповідати англійською «мандрівку Лондоном».
Мене обдало жаром: знову ці причіпки!..
– В англійській мові, красунечко, th вимовляється…
І вона відкрила рот, наче нірку, і продемонструвала, як вимовляється те th в англійській мові.
– Повторіть, – розтягла свої підмальовані шнурочки в лукаву посмішку.
Я з огидою (це ж мені треба творити подібну нірку!) повторила – і на її обличчі з’явилася така гримаса, ніби я… ніби я…
– Цей звук артикулюється зовсім не так, моя красунечко, – сховала очі-мишенята за примруженими капшучками повік. – Але це вам, напевне, зовсім не під силу, – махнула немічною рукою. – Якщо до четвертого курсу ви так і не змогли… Розказуйте далі…
Я ледве знайшла в собі сили, щоби не ступити кілька кроків до столу, взяти її за чорну воронячу голову й повернути на всі сто вісімдесят градусів. Ну й дістала!.. І звук же той повторила я вслід за нею так, як і вона, і вимова в мене зовсім не гірша, ніж у всіх інших, але…
А-Бе-Бе – Аїда Болеславівна Безцінна – маленька, сухенька, чорна (мов засохлий шкураток) незаймана діва з ген-ген яких часів – терпіти не могла студенток, які вирізнялись із-поміж інших своєю… Ну, зовнішність моя така – хіба ж я винна? Віднесла мене А-Бе-Бе до вродливих – і, мабуть, правильно вчинила, тільки ж навіщо ці причіпки без меж? А оцінки… Хіба ж ми, без року самі вчителі англійської мови, не знаємо оцінки своїх знань? Пройшли й методику викладання, і не одну практику в школах… Тільки завжди Безцінна оцінить (тавтологія, damn it all!) твою відповідь нижче, ніж ти сподіваєшся…
– Ну що ж, бути вродливою – це ще не все, – з уїдливим співчуттям промовила А-Бе-Бе, коли я скінчила розповідь. – Потрібно працювати, старанно й наполегливо працювати…
Вона вмовкла. Мабуть, хотіла, щоб я заперечила їй, щоби почала доводити: працюю, стараюсь, – тільки ж я міцно зімкнула вуста. А-Бе-Бе тої ж миті кусьнула мене своїми чорними мишенятами. Ах, я й забула про свої губи: у міру широкі, повні, із вабливими лініями, вони особливо тягнуть до мене очі не лише чоловіків та хлопців, а й заздрісних дівчат, та й, певне, і цю шкуратянку.
– Сідайте! Ставлю вам «четвірку», але…
Ах, справді, мати вроду – це ще далеко не мати щастя. То начувайся від цих кікімор, як А-Бе-Бе, а то…
– А завтра в нас буде залік, – тим часом приголомшує нас під кінець пари Аїда Болеславівна. – Складатимемо його не у звичайний спосіб, а в бесіді зі справжнім носієм англійської мови. За тим, як ви з ним розмовлятимете, я й оціню ваші знання.
Отакої!
