«Історії для душі»

Світло душі

Тишу в квартирі Олени Степанівни порушив телефонний дзвінок. Жінка поволі підвелася із крісла, зняла слухавку і спокійним, тихим голосом сказала: – Я слухаю… На протилежному кінці тарахкотіла її харківська подруга Лариса, яку вона знає зі студентських років, говорила вона швидко і якось безладно: – Оленко, ти повернулася? Як усе минуло? Я так хвилювалася! У тебе …

Клавдія

Клавдія народилася в Канаді в сім’ї українських мігрантів. Її мати Іванна та батько Євгеній мігрували до канадського містечка Годріч ще в 60-х роках. З того часу так і не змогли повернутися на Батьківщину. Спершу не було можливости, а згодом й потреби, адже обжилися на чужій землі та власну справу започаткували – організували своєрідне громадське об’єднання …

Полуничне варення

– Добридень, тітко! Що готуєте? – з-за дощатого паркану за Ларисою несміливо спостерігав семирічний хлопчик. Таки наважився запитати, бо його дуже зацікавили акуратно виставлені на столі під вишнею півлітрові баночки. А ще дужче – їхній уміст… Жінка саме наливала в банки полуничне варення. Коли приїжджала на літо з донечкою Маринкою та чоловіком Олегом до свекрухи …

Життя триває

– Вип’ємо кави й підемо на прогулянку… – з кухні долинав веселий голос Артема. – Тобі скільки ложечок цукру – дві? – Дві, – майже пошепки відповіла з кімнати Ольга. Однак син почув і вже за хвилинку вніс тацю, а на ній – два горнятка кави і таріль із фруктами та круасанами. – Ти незабаром …

Будь моїми… очима

Марина пішла від Петра, коли їхній донечці Оленці заледве виповнилося три рочки. Спершу вагалась – як вчинити? Довгими безсонними ночами запитувала себе: “А чи зможе жити з чоловіком-інвалідом, чи вистачить сил та терпіння, чи кохає його настільки, щоб усе своє подальше життя присвятити йому, клопотам, які з’являться, проблемам, яких не уникнути?” Марні пошуки правильної відповіді …

9. ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Автобус Варшава-Львів виїхав з автостанції і подався на схід. Позаду була Норвегія, Швеція і Польща, попереду – Батьківщина, самотність і невідомість. – Теж із заробітків? – сусідові дуже хотілося поспілкуватися. – Угу, – неохоче відповів я, не маючи бажання до бесіди. – А що будете робити в Україні? – не міг заспокоїться він. – Чи …

8. «…ПОМИЛУЙ МЕНЕ, ГРІШНОГО».

Своїй інтуїції я звик довіряти. Вона мене зазвичай не підводила. Ні, небезпеки я не відчував, небезпеку я відчуваю спиною. Але тут відбувалося щось незвичайне. Зіпершись об стовп біля трамвайної зупинки, я дивився вздовж вулиці. – Так і є, – подумав я, – незвичайне полягає в тому, що цією вулицею вештаються занадто багато бездомних. І входять …

7. КАНДІ

Портове місто Свиноустя – на північному Заході Польщі. Моє рідне місто лежало на південному Сході. Будь-який напрямок, який я б не вибрав, вів мене додому. От тільки дому в мене не було. Не було навіть однокімнатної квартири в комуналці. Я знову був бездомним. Неабияк змерзнувши, я все ж таки дочекався «фури», готової «підкинути» мене хоч …

6. ПЕРШИЙ КЛІЄНТ

Депортації мені вдалося уникнути. Той самий молодий офіцер відвіз мене до Мальме і простежив, що б я сів на пором до польського Свиноустя. «Що робити далі?» – ламав я голову, стоячи на палубі гарного білого порома. – Богдане! Невже це ти? Що ти тут робиш? – рідна українська мова музикою прозвучала в моїх вухах. Я …

5. ВІДПОВІДЬ

«Клітка» у шведській поліцейській дільниці не дуже відрізнялася від «кліток» у передмісті Вільнюса, сибірському селищі Федорівка або далекосхідному Амурську, в яких мені довелося побувати. Тільки от поліцейські, на відміну від радянської міліції, були ввічливі й не агресивні. У лютому вони провели рейд по затриманню нелегалів, мене виловили і доставили у відділок. Отже, мене чекала депортація. …