Андрій вийшов із маршрутного таксі. Поволі, не поспішаючи, попрямував устеленою сніговою ковдрою вулицею. Навкруги було тихо і біло-біло… Жодного звуку, ані сліду на дорозі… Село ще спало, але деякі з його мешканців вже прокидалися у своїх затишних хатинках… Де-не-де з димарів у небо здіймалися кубла диму, такого ж білого як сніг, і такого ж пухнастого, …
Зі своїм чоловіком я познайомилася на дні народження подруги Світлани. Того дня я навіть уявити не могла, що тихий, скромний та мовчазний Сергій і є тим єдиним і довгоочікуваним судженим, зустріч із яким мені приготувала щедра доля. Тим паче, чого тільки раніше я не чула про Сергія і від Світлани, і від її чоловіка, із …
Пан Степан продавав квіти не від веселого життя. Раніше, ще коли працював на заводі, навіть уявити не міг, чим займатиметься на пенсії. І садівництвом чи квітами, зокрема, ніколи не захоплювався… Але… Після того, як завод закрили, а працівників безжально виставили за двері, пан Степан згадав про дачний будиночок за містом… Куди ж подітися і що …
Я повернулася з ринку стомлена і знервована… Абияк жбурнула в кут напівпорожню торбу… Не роздягаючись, упала на диван, заплющила очі та спробувала заспокоїтися… Усе дратувало мене: й усміхнені люди, що метушилися, як божевільні, і знижки на товар, і сам товар, і маршрутки, і святково прикрашений під’їзд… Мене нудило від запахів ковбаси та меду, від різдвяних …
Тишу в квартирі Олени Степанівни порушив телефонний дзвінок. Жінка поволі підвелася із крісла, зняла слухавку і спокійним, тихим голосом сказала: – Я слухаю… На протилежному кінці тарахкотіла її харківська подруга Лариса, яку вона знає зі студентських років, говорила вона швидко і якось безладно: – Оленко, ти повернулася? Як усе минуло? Я так хвилювалася! У тебе …
Клавдія народилася в Канаді в сім’ї українських мігрантів. Її мати Іванна та батько Євгеній мігрували до канадського містечка Годріч ще в 60-х роках. З того часу так і не змогли повернутися на Батьківщину. Спершу не було можливости, а згодом й потреби, адже обжилися на чужій землі та власну справу започаткували – організували своєрідне громадське об’єднання …
– Добридень, тітко! Що готуєте? – з-за дощатого паркану за Ларисою несміливо спостерігав семирічний хлопчик. Таки наважився запитати, бо його дуже зацікавили акуратно виставлені на столі під вишнею півлітрові баночки. А ще дужче – їхній уміст… Жінка саме наливала в банки полуничне варення. Коли приїжджала на літо з донечкою Маринкою та чоловіком Олегом до свекрухи …
– Вип’ємо кави й підемо на прогулянку… – з кухні долинав веселий голос Артема. – Тобі скільки ложечок цукру – дві? – Дві, – майже пошепки відповіла з кімнати Ольга. Однак син почув і вже за хвилинку вніс тацю, а на ній – два горнятка кави і таріль із фруктами та круасанами. – Ти незабаром …
Марина пішла від Петра, коли їхній донечці Оленці заледве виповнилося три рочки. Спершу вагалась – як вчинити? Довгими безсонними ночами запитувала себе: “А чи зможе жити з чоловіком-інвалідом, чи вистачить сил та терпіння, чи кохає його настільки, щоб усе своє подальше життя присвятити йому, клопотам, які з’являться, проблемам, яких не уникнути?” Марні пошуки правильної відповіді …
Айзек Азімов[1], відомий єврейський письменник-фантаст, згадував: «Якось батько, переглядаючи один з моїх зошитів, заповнених різноманітною інформацією, запитав: “Як ти всього цього навчився, Айзеку?” – “Я навчився всього цього від тебе, тату”. – “Від мене? Але я нічого з написаного тут не знаю”. – “Бо не маєш такої потреби. Але ти надавав великої ваги знанням і …
Притчі