Вона стояла на платформі, чекаючи на прибуття електрички. Був пізній вечір, поїзди в метро вже ходили рідко, тому мала час подумати. Вона любила нічний Київ, дивитися на різнобарвні вогники в темноті, які, поєднуючись та освітлюючи вулиці, створювали якусь казку. Для неї. Сильний порив вітру кинув волосся їй в обличчя, повернувши до реальності. Вдихнула свіжого повітря …
– До обласного центру підкинете? – Чоловік вимок до нитки, і вода стікала по його худорлявому обличчі. – Сідай, – видихнув водій, витиснув педаль зчеплення й піддав газу. Авто легенько рушило. Віктор Геннадійович нахилився вперед і міцніше стиснув кермо. Двірники ледве встигали очищати скло від потоків води, що вже кілька годин поспіль лилася з неба. …
Потяг цього разу надто довго повз темними полями, селами, біля заспаних хатин, ніби хотів показати, яка довга дорога додому. А бути вдома дуже хотілося. Хоч і минуло лише кілька днів, як я поїхала звідси, але серце стискалося щоразу, коли дивилася на книжечки, куплені в подарунок рідним малятам. Як вони там? Їздити на фестивалі, виставки доводилося …
Не знаю, чому мені дістаються лише крихти… Я збираю їх, вириваю, бережу, плекаю та охороняю, а інколи й сама їх вигадую, уявляю і… здається, що вони й справді є. Та коли зовсім уже голод допікає, коли хочеться вити від бажання насититися – зриваюсь і вириваю їх в інших. Чи втамовує голод пташина, коли збирає крихти? …
Сірий зимовий вечір віддавав свої володіння ночі. На плиті зашваркотіла кава, наче сварилася, що її так пізно взялися заварювати. Це тихе бурління-бурчання прокинуло, стрепенуло від сну, що вже підкрався. «Ні, спати я зараз не можу. Не заснути – одне бажання… Не заснути самій…» Холод пронизував уже просто нестерпно, гострим жалом упиваючись у тіло, у саме …
Опівночі, сидячи в теплому кріслі з горням щойно завареного чаю перед монітором, я раптом гостро відчула, що зараз дуже хочу обіймів. Так-так, саме обіймів. Не поцілунків, не кохання, а просто теплих рук, які б ніжним колом обвили мої плечі, і я потонула б у тих руках, надійних і сильних. Хоча, здавалося б, нащо вони мені? …
Понад усе на світі я люблю аромат кориці. Тонкий, терпкий, від нього по моїй спині біжать мільйони мурашок, примушуючи заплющувати очі, смакуючи, слухаючи, відчуваючи цей аромат усією шкірою. А ще більше я люблю каву з корицею. Звук тертки, об яку її натирають, аби насипати у філіжанку, наче скрипка, співає мелодію насолоди. Так я собі думала, …
Бабусині оповідки, як і пиріжки, теплі й затишні. Вони схожі на картате покривальце. У нього так і хочеться загорнутися з головою і… мріяти, мріяти! Дім завжди тебе зігріває, і перебувати в ньому, серед рідних, «цілющих» людей – невимовне щастя. Це твоя територія – і все. Без слів. Сонце вже сідає за дахи будинків, а небо …
І все в той день здавалося не таким. Усміхатися не хотілося, плакати не моглося. Вона пішла до бабусі забрати теплі пампушки з варенням. Не для себе, для рідних, для того, щоби трішки пройтися. Вона взагалі такими от продуктами, домашніми радостями, не так часто себе й тішила. Вийшла на вулицю і ледь не осліпла від яскравого …
Сон – це життя в житті. У дитинстві в мене були періоди, коли любив жити в снах більше, ніж на яву. Мені навіть здавалося, що я такий собі власник телеканалу сновидінь і сам можу складати для себе телепрограму на ніч. Адже дуже часто бувало, що мені снилося саме те, чого хотів. Усі духовні й тілесні …
Притчі