Тихий шепіт будильника обережно стукав у двері його сну. Новий зимовий день закликав привітатися з ним і поринути в нескінченні лабіринти запланованих слів, де вони шукатимуть своїх адресатів, емоції, що доведеться відчути у власній душі, та відкриттів, які полишать ледь уловимі для ока сліди. Вовняна ковдра зберігала тепло ночі, лагідно огортаючи тіло й душу. «Цікаво, …
Вона була для мене дівчиною, яка любить бузок. У довгій заплутаній історії (хоча все просто й коротко, та не розповідатиму) ця рослина фігурувала як її улюблена. До того ж лише жива! «Зірвані квіти – це ж мертва краса», – казала. Я сміявся й у відповідь жартував, що така думка стала справжнім мейнстримом. І все ж …
Повітря пронизує запах свіжої кориці й пригорілої кави… Тихий дощ стікає мокрими рідкими струмками по запотілому вікні, залишаючи по собі уривчасті сліди. Сонце з головою заховалося під теплою ковдрою й не хотіло виходити на вулицю цілий день. На годиннику – осінь. А в нашій кімнаті пахне літом і грейпфрутом. Його терпкувато-кислуватий аромат тоненьким шлейфом розтікається …
Завжди, коли заглядаю до поштової скриньки, а там щось біліє, серце пришвидшує свій ритм. Якщо виявиться, що то не просто рекламка чи рахунки, а лист від дорогої людини, то тим паче. Біжу щодуху додому, шукаю ножиці, щоб акуратно добути вміст… і радію, невимовно радію, ніби хтось обійняв міцно-міцно… А тепер – стою вражена, збентежена, здивована. …
Руся була ще зовсім юним дівчам, як їй наснилася Доля. Але вже тоді вона мала собі на розумі, що сон не можна нікому переповідати, бо не здійсниться. А ще його треба увібгати собі в голову, щоби не стерся з пам’яті. Сон, який назвала «Різдво в Європі», міцно вчепився в неї й супроводжував постійно, як улюблена …
«Ні, у цей день я не буду самотня! Не їстиму більше закрученої чорної локшини самотності, як це роблять корейські одинаки на День святого Валентина. Буду на людях, удавано щаслива, радісна й безтурботна. Дивитимусь на закохані пари, котрі замріяно-флегматично, неквапливо прогулюються-мандрують засніженими вуличками старого міста. І попри легкий, ледь помітний, як срібний іній на сливах із …
Цей грудень не був ані сніжним, ані морозяним, а от просто холодним. Небо затягнуте сірим, і сіродення заповнювало всі вулиці маленького міста. У вікна будинків заглядав непривітний світанок. Холод крижаними пальцями проникав під одяг випадкових перехожих і пестив їхні обличчя. Люди кутались у теплі в’язані шарфи й шукали примарного тепла в кав’ярнях і пабах, заливаючи …
Білосніжна сукня та бліде обличчя зливалися воєдино в наповненій, здавалося, вселенською скорботою постаті. Ніжний французький манікюр ламався об телефонні кнопки. А веселому весільному гамові вторував сталевий беземоційний голос: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності…». Марія та Антон познайомилися на відпочинку в Туреччині. Море, сонце, пляж, кохання – усе, як у дешевих «кишенькових» романах, якими зачитувалася дівчина. …
Ти зовсім не такий, які мені подобаються. Завжди мріяла про чорнявого з вишнево-карими очима. А ти блакитноокий із золотавим волоссям. Але ж гарний… Усі мої уявлення про ідеального хлопця розсипаються, як розірвані коралі, – не позбираю. Дивишся на мене згори, ніби з трону. Або з великого вікна. Уявляю тебе монахом Ордену кохання. Або зачарованим принцом, …
Знаєш, пишу і вже бачу, як Ти усміхаєшся, читаючи мої стрибучі рядки. Ти завжди так робиш. А потім даєш мені згадувати нашу спільно-бурхливу пригоду, тиху зворушливу прогулянку, тицяння пальцями в зірки й розмови. Багато-пребагато розмов. Я не називаю це побаченнями. Це Розмови. О, я згадую, як Ти колись улаштував одну таку, та ще й на …
Притчі