Усі порядні сільські бабусі займаються приблизно тим самим: полють городи, готують на зиму консервацію й ганяють корів на пасовисько. Моя бабуся Люба нічого з цього не робила, принаймні за моєї пам’яті. Звичайно, виною цьому були хворі ноги, через які вона більшість часу сиділа або лежала. Але в глибині душі я підозрюю, що оця буденна метушня …
Кінець листопада. А за що взагалі можна любити листопад? Макс не розумів. Він витріщався на мокре сіре місто в бокове вікно автівки. Кермує мама, тому їдуть вони повільно і обережно, ніби підкрадаються до когось із не дуже добрими намірами. Хоча вони в нього й справді не дуже хороші. Не хотів говорити того мамі, але тепер …
…Ти стримано усміхаєшся веселому музиці. У відповідь… Бо він упродовж усього святкування пускає тобі бісики. А вже наприкінці хоч і не гучного, але таки гамірного весілля, яке організували твої сусіди єдиному сину Семену, підходить до тебе й каже: – Чи назве дівчина своє ім’я? А ти потуплюєш очі. Щоби не побачив, як тремтять твої руки, …
У Наталчиної баби хустка зовсім негарна – стара і обшарпана. У тітки Леськи теж – картата, як сумка, з якою вона їздить на базар. І тільки в моєї бабусі хустка барвиста, наче килимок; кольору спілої вишні та ще й із мальованими квітами на краях. І ті квіти, наче живі. Ніби з клумби баби Насті. І …
Скільки себе пам’ятаю, на запитання дорослих «Ким хочеш бути, коли виростеш?» завжди відповідала: «Хочу знімати кіно». Уже майже три роки, як моя дитяча мрія здійснилася, – і ще жодного разу я в ній не розчарувалася. Хоча чесно вам зізнаюся, почасти зйомки бувають непростими. А ще частіше – вкрай непростими. Ось як сьогодні. Майже зі світанку …
Уперше вона потрапила до лікарні, коли мені було п’ять років. А потім лягала туди майже щороку. З дитинства я вчилася перев’язувати їй рани, що лишилися на місці пальців, – гангрена, – і робити уколи в живіт – діабет. Рани змащували зеленкою, після невдалих уколів лишалися зелені синці, а бабуся усміхалася. Їй боліло, це було видно …
– Чого ви хотіли, бабцю? – трохи невдоволено спитала Улянка. – Улясю, приїдеш до мене за годинку? – почувся в слухавці голос. Бабцю годі було впізнати – таким тихим і кволим він видавався. – Зараз сяду на велосипед і приїду, – і онучка вибігла на залите літнім сонцем подвір’я. Весело пробігла стежка до бабиного порога. …
Я йшла центральною вулицею села мого дитинства. І це ж треба: пам’ятала кожну тріщинку цього асфальту, яким мене баба Люся примушувала гуляти босоніж улітку. «П’яти прогрієш – усю зиму не кашлятимеш. Ато міське, хирляве, глянути боляче…» Нині з цим місцем мене нічого не ріднило, окрім могил на дальньому закуті кладовища. Тут не лишилось ані роду, …
– Ось так, цибулинка за цибулинкою, – бабусині руки вміло і з любов’ю пригортали землею золотаві саджанці, залишаючи назовні лише зелені пагони. Вона висаджувала зимову цибулю й покликала мене на допомогу. Засмагла, сива, у білій хустині та квітчастому фартуху, бабуся Тамара була схожа на чаклунку. І насправді: було щось магічне в її вмінні виростити розмаїття …
Спокійний літній ранок – хороша пора, щоби відвідати бабусю. Швиденько зібралася, вдягнувши новеньку сукню, яку тільки вчора дошила. Склала в кошик домашніх пиріжечків, накрила білосніжним рушничком, рясно всипаним різнокольоровими орнаментами. У квітнику зібрала найгарніший букет, перев’язала стрічкою. Дорогою забігла до магазину за гостинцями. Накупила бабусиних улюблених шоколадних цукерок і вівсяного печива. …Із дитинства не любила …
Притчі