Позначки «Теплі історії про радість і сум»

Французькі цукерки (закінчення)

Андрій трохи сердився на себе: може, не потрібно було так спішити й похапцем створювати перше враження від міста його мрії? Може, треба було робити справи, а потім уже, в останній вільний день, отримати все задоволення? Він піднявся сходами й обігнув з лівого боку собор, вражений його розмірами (все ж фільми і фотографії не дають правильного …

Французькі цукерки

Цю історію розповіла мені одна симпатична немолода жінка, дізнавшись, що я письменниця. Сказала, що історія досить цікава, смішна, сумна й повчальна одночасно. І що про деякі її деталі вона й сама дізналася не так давно від свого чоловіка. Власне, для того й розповіла, щоб я могла вставити її епізодом у роман, а вийшло окреме оповідання …

Новорічний сюрприз

Усіх їх познайомив Інтернет. А інакше як ще могли б перетнутись і спілкуватися ледь не щоденно люди з різних міст, країн і континентів? Одні поєднували ці віртуальні прогулянки з роботою, інші примудрялися відводити душу в задзеркаллі з дому, і, бувало, різниця в часі складала більше половини доби. Особливим було те, що ці люди мали творчу …

Пляма

«Господи, де ж я так уляпалася? І це на першій зустрічі!» – промайнуло в голові в молодої жінки, яка вийшла з машини. Пискнула сигналізація, чоловік поклав ключ від машини до барсетки, вільною рукою взяв даму під руку. На порозі кафе вона подумала, що, сівши, прилаштує ноги якось так, аби злощасної плями не було видно. Вибрала …

Мармурова прохолода

…Краще б це сталося взимку. Чи восени. А може, на початку весни. Але не все можна спланувати. Дещо залежить не від тебе. Середина липня… Спека не відпускає й уночі. Єдиним її порятунком стало ложе з мармуру – білого з сірими та блідо-рожевими прожилками. Воно єдине з усіх предметів, що її оточували, ніби не залежало від …

Сенполія та пані Андріївна

Не можу сказати, що цей день мені не сподобався. Я давно мріяла побути наодинці, і сьогодні мені це майже вдалося. Принаймні, я тимчасово позбавилася надто щільного сусідства, а ті троє, що опинилися нині поруч, не турбували. Ми й раніше з ними не приятелювали, то й сьогодні мені ніхто з них не заважав. Утім, я спершу …

Люди та комахи великого міста

Коли задеренчав телефон, я вже була у вечірній сукні, з урочистою зачіскою, у чорних замшевих черевиках на високих підборах і чекала сигналу виходити з квартири. Минуло три дні несподіваних хвилювань та безумних підготовок до урочистого балу. Не маючи багатого досвіду участі в таких заходах (та й узагалі не маючи такого досвіду), я покладалася лише на …

Грубий інструмент

Вона набрала номер його телефону. – Це я. – Цікаво, що було раніше: я подумав про тебе чи ти вирішила мені зателефонувати? – А раптом одночасно? – Може бути. Що в тебе сьогодні? І вона почала розповідати. Про важливе й дрібниці, про успіхи й «котів, які шкребуть на серці». Говорила довго, емоційно, не чекаючи його …

«Фронтовий лікар», або про подвиги перманентні та одноразові

Преамбула Якось старі друзі попросили мене допомогти продати однокімнатну квартиру їхніх знайомих у спальному районі. Робота начебто нескладна – одна угода, нічого не купується натомість, «чистий продаж», як то кажуть у світі ріелторів. Перевір документи, зроби хорошу рекламу, поїзди на покази, знайди покупця, допоможи зібрати довідки, підготуй угоду – і начебто все. Але проблема виявилася …

Оля – Юра

Зазвичай вони засинали на відстані, але, з’єднавши під ковдрами руки, і їхні пальці спліталися на кордоні ліжок. Сьогодні Оля відвернулася, спорудила зі своєї ковдри захисний кокон, трохи пововтузилася й завмерла. Юра дивився на неї крізь вії, вдаючи, що теж спить. Простягнути руку так і не наважився. Щось тривожне й нездорове повисло над ними. Сон не …