Червневе сонце нещадно припікало. Здавалося, що в цю обідню пору воно вже розігріло цегляні «хрущовки» й панельні «чешки» навколо, як ті печі, так само – асфальт і бруківку. І все це нагріте неживе знову до глибокої ночі віддаватиме сонячне тепло повітрю, яке мало б охолонути і принести змученим мешканцям міста свіжість. Чимало киян уже виїхало …
Ми прибули на вокзал за півгодини до відправки. Тоня все скиглила, що не встигла допити чай і що тепер вона муситиме мерзнути на пероні, бо так рано потяг не прийде. Але поїзд Київ-Варшава стояв на своїй колії, і ми посунули туди. Коли Тоня якось надто театрально всілася на засніжений перон, ми були вже поруч зі …
Мені п’ять. Відчиняються двері, і мама заглядає в кімнату. Вона підкрадається тихесенько-тихесенько, щоби насмішити мене раптовою появою. Мамуся не знає, що я сховалася за дзеркалом і стежу за нею, бо думає, що це вона полює на мене. Я притулилася до підлоги, принишкла, як кіт у засідці, але звідси мені видно самі мамині ноги в затишних …
У мене був дідусь, точніше, він і зараз є, але вже з небес наглядає за мною. Він був звичайним сільським чоловіком, який усе життя трудився на землі й дивувався, коли люди не сіяли, не орали, не садили, не обробляли землі. Для нього це було ну дуже дивно. Говорив, бувало: «Як ото ті нероби живуть? А …
Пухкенькі дитячі ніжки торкаються роси, маля дзвінко сміється. Молода, ставна, повновида жінка з довгим, заплетеним у тугу косу темним волоссям колише над зеленою густою травою доньку й собі сміється… Фрагмент життя із минулого. Пам’ять. Стара жінка дивилася на свою сорокалітню доньку, на тонесенькі зморшки, які вже намалювало під очима донечки життя, а бачила те дитя, …
Двері лікарняної палати зачинилися, випустивши високого чоловіка в накиненому на плечі білому халаті. Років чоловіку було чималенько, але незжита парубочість проглядала в прямій поставі, у чуприні, не прорідженій роками, хіба що вибіленій на скронях. – Гарний у вас чоловік, Наталіє Кузьмівно, – тихо сказала дівчина з ліжка під стіною. Говорити голосно вона побоювалася, бо шов …
Спочатку здавалося, що зима ніколи не прийде, тоді – що ніколи не скінчиться. Але все ж скінчилася. Мабуть. Ганна стояла біля вікна. Біла рама вміщала добру половину міста, а над містом – небосхил, розпросторений від краю до краю. Квітень, що прийшов у світ голим, мокрим, змерзлим, наразі, коли його термін уже добігав кінця, не тільки …
Хоч і зима, сніг у повітрі роїться, морозець легеньким покусуванням нагадує про себе, а побалакати кортить. Три сусідки біля під’їзду ніяк не можуть розпрощатись: «А ви чули?..», «А бачили?..», «А знаєте?..» Від будинку навпроти літня жінка слід прокладає на сніговій пороші. Співрозмовниці до тієї, котра наближається, поглядами прилипли. – О, Ліля, двірничка наша, кудись вибралася. …
Уклавши дитину до візочка, ми з чоловіком уже готові були рушати, але в цей момент із під’їзду вийшла сусідка з собакою. Жінка, треба зізнатися, не дуже приємна. Уже давно пенсійного віку, фарбована в невизначений колір, із намальованими бровами-хатками та яскраво-червоними губами. Вічно проклинає свого тер’єра Каратика й незадоволена усім на світі. Із виразом обличчя, який …
Валя вже грюкнула хвірткою, щоб іти на станцію, коли її гукнула бабуся: – Валентинко! Озирнулася. Бабуня метушилася; за нею, мов хвостик, бігала туди-сюди Валина менша сестричка Аліна. – Ріднесенька, допоможи накрити помідори! Передавали сильний дощ, боюся, щоби кущів не поламав… Дівчинка обурилася. Адже бабуся добре знала, що сьогодні в онуки заняття з малювання. Не могла …
Притчі