Скільки себе пам’ятаю, на запитання дорослих «Ким хочеш бути, коли виростеш?» завжди відповідала: «Хочу знімати кіно». Уже майже три роки, як моя дитяча мрія здійснилася, – і ще жодного разу я в ній не розчарувалася. Хоча чесно вам зізнаюся, почасти зйомки бувають непростими. А ще частіше – вкрай непростими. Ось як сьогодні. Майже зі світанку …
Уперше вона потрапила до лікарні, коли мені було п’ять років. А потім лягала туди майже щороку. З дитинства я вчилася перев’язувати їй рани, що лишилися на місці пальців, – гангрена, – і робити уколи в живіт – діабет. Рани змащували зеленкою, після невдалих уколів лишалися зелені синці, а бабуся усміхалася. Їй боліло, це було видно …
– Чого ви хотіли, бабцю? – трохи невдоволено спитала Улянка. – Улясю, приїдеш до мене за годинку? – почувся в слухавці голос. Бабцю годі було впізнати – таким тихим і кволим він видавався. – Зараз сяду на велосипед і приїду, – і онучка вибігла на залите літнім сонцем подвір’я. Весело пробігла стежка до бабиного порога. …
Я йшла центральною вулицею села мого дитинства. І це ж треба: пам’ятала кожну тріщинку цього асфальту, яким мене баба Люся примушувала гуляти босоніж улітку. «П’яти прогрієш – усю зиму не кашлятимеш. Ато міське, хирляве, глянути боляче…» Нині з цим місцем мене нічого не ріднило, окрім могил на дальньому закуті кладовища. Тут не лишилось ані роду, …
– Ось так, цибулинка за цибулинкою, – бабусині руки вміло і з любов’ю пригортали землею золотаві саджанці, залишаючи назовні лише зелені пагони. Вона висаджувала зимову цибулю й покликала мене на допомогу. Засмагла, сива, у білій хустині та квітчастому фартуху, бабуся Тамара була схожа на чаклунку. І насправді: було щось магічне в її вмінні виростити розмаїття …
Спокійний літній ранок – хороша пора, щоби відвідати бабусю. Швиденько зібралася, вдягнувши новеньку сукню, яку тільки вчора дошила. Склала в кошик домашніх пиріжечків, накрила білосніжним рушничком, рясно всипаним різнокольоровими орнаментами. У квітнику зібрала найгарніший букет, перев’язала стрічкою. Дорогою забігла до магазину за гостинцями. Накупила бабусиних улюблених шоколадних цукерок і вівсяного печива. …Із дитинства не любила …
Шемрання старенької Боньки важко зрозуміти. Але Наталя – мале, проте міцно збите пташа, ловить покручі-слова на льоту і тлумачить сказане Бонькою. Це дрібне пискля родичі називають Наталчиточкою. Ім’я складене з двох: Наталя й Чита – кумедна мавпочка з популярної кінокомедії. Чотирирічне дівча спритно дереться на горіх, що розложисто царює над половиною подвір’я присадкуватої «шевченківської хати». …
– Ох і невірна ж дівчина! Тьху на тебе, яке погане! Я, худенька й блідолиця, учорашня першокласниця з ріденьким білявим волоссям, що саме починало темніти на знак мого дорослішання, зіщулено сиділа на лавці й хвицяла ногами, як корова Білка хвостом. Ще п’ять хвилин тому я вважала себе якщо не красунею, то хоча б гарненькою, а …
Осінь упала на землю якось несподівано й нестримно – наче зграя голодних ворон на збіжжя. Ще вчора серпень, відмовляючись умирати, катував світ тридцятиградусною спекою, і раптом – упс! – немов чиясь рука, відірвавши останній літній листок календаря, загребла водночас і тепло, і гаряче сонце. Якраз добре копати картоплю – не пече, не смалить, і дощ …
– Пий, я тобі кажу. – Не хочу, не можу, мені погано стане. – Та чого б це? Воно ж свіже-свіжесеньке, ще тепленьке, тільки-но з-під курки! – бабуся тримала в руці біле яйце з надбитим вершком. – Бачиш, я ж присолила. Я відразу уявила курку, її теплесеньку дупку, звідки вилазить яєчко, і не тільки. І …
Притчі